 Своїми міркуваннями щодо сучасної ситуації в Україні, зокрема її можливого розвитку і наслідків для суспільства і Церкви, поділився п. Віталій Портников, відомий публіцист та журналіст, головний редактор телеканалу ТВі.
Ще 2004 року, коли багато моїх колег доводили, що «помаранчева» Україна стане справжнім маяком демократії на пострадянському просторі, я просив їх не поспішати з висновками. І згадати, що навіть така видатнa подія, як проголошення української незалежності, відбувалaся в повній громадськiй тиші. У той час, як наші російські сусіди відстояли демократію у власній країні, захистили Білий дім – резиденцію президента Бориса Єльцина, домоглися заборони КПРС і ліквідації КДБ, у нас же все відбувалося немовби у другу чергу, слідом за Росією. І якщо після недовгого періоду російської демократії настав довгий російський авторитаризм, то чому в Українi має статися інакше?
Самовпевненa відповідь «Україна – не Росія!» більше не працює. Росія. Свій «Ходорковський» у нас вже є. Своя «Єдина Росія» теж. Офіційна церква – прошу познайомитися (звичайно, в Росії ніколи не було такого гострого церковного конфлікту, але нагадаю хоча б про те, як влада заважала існуванню Католицької Церкви в цій країні). Служба безпеки України веде себе щодо громадян гірше, ніж ФСБ. Свій Петербург, з якого переїжджають на роботу до столиці, теж є – це Донецьк (хіба що інтелектуальний потенціал цього промислового міста не порівняємо з потенціалом другої російської столиці, ну так і переїхали з Петербурга в Москву теж не академіки). І свій Путін у нас вже теж є. У Межигір'ї.
Різниця може бути тільки в одному – в термінах. Російський авторитаризм спирається на нафтові ресурси, певну одноманітність регіональних інтересів, здатність протистояти тиску цивілізованого світу. Український авторитаризм не має коштів для довгого існування, намагається зміцнитися в країні зі значними регіональними інтересами, чия влада змушена загравати із Заходом. Тому те, скільки все це триватиме, залежить виключно від українського суспільства. Тільки його готовність чинити опір – або пасивно спостерігати за подіями – визначить час існування українського авторитарного режиму. І якщо нам пощастить, на новому етапі свого розвитку Україна вийде з парадигми повторення російського досвіду і дійсно стане маяком для пострадянського простору – цього разу справжнім.
|
