 Чимало батьків силкуються заспокоїти докори сумління, викликані браком часу для власних дітей, приносячи їм подарунки: дорогі ігри, техніку, модне вбрання. Дехто також намагається «купити» дитину значними кишеньковими грошима.
Один тато у розмові зі мною з прикрістю згадав слова свого сина. Він розповідав: «Коли, повернувшись із чергової подорожі, я привіз йому якусь вишукану іграшку, син сказав мені: тату, я б хотів, щоб ти зі мною погрався». І хоча, бачачи барвистий подарунок, дитина на деякий час захопиться, однак речі ніколи не замінять їй безпосереднього зв’язку з батьком, із мамою. Дарування багатьох дорогих іграшок, коли батьки мають слабкий контакт із дітьми, може викликати хіба що їхню жадібність, навчити їх пасивності, претензійності та споживацького стилю життя. Більше, ніж речей, мала дитина очікує від батька турботливої і доброзичливої присутності, проведеного разом часу, спільної гри.
Особливо ж сини тужать за батьківською присутністю – за поглядом, усмішкою, добрим словом, похвалою, обіймами. Коли вони знають, що батько їх любить, то не почуваються ображені його зауваженнями.
Добрий зв’язок з батьком для хлопців є важливим підтвердженням їхнього чоловічого дозрівання. Коли ж татусі ставляться до синів-підлітків із байдужістю, ті намагаються привернути їхню увагу всілякими вибриками.
Пол Остер, згадуючи свого батька, пише: «Не залишали мене у спокої думки, аби вчинити щось надзвичайне. Я хотів здивувати тата якимось героїчним подвигом. Що більше тато був стриманий і недоступний, то більшою мені здавалася ставка. Але якщо хлоп’яча воля позначена ідеалізмом і впертістю, то водночас вона абсурдно практична. Мені було дев’ять років, і не було поблизу дитини, яку я міг би врятувати з палаючого будинку».
Коли батько не розмовляє з сином щиро, відкрито, а лише контролює його поведінку, допитується про навчання й оцінки, той сприймає таке ставлення як неприємний іспит. Суворі батьківські догани, позбавлені сердечності, доброзичливості та співчуття, сприймаються сином як дресирування або маніпуляція. І хоча поради, що їх батько дає дитині, можуть бути цілком слушні, то все одно брак зв’язку почуттів із ним робить так, що ці слова сприймаються виключно як вираження суворості або «чіпляння до старих гріхів».
Син дає батькові право доступу до своїх проблем, труднощів та клопотів, якщо відчуває його доброзичливість, щирість і справжнє бажання прийти на допомогу. Коли хлопець переконається, навчений прикрим досвідом, що розповідь батькові про свої проблеми стає лише нагодою до читання моралі, – він замикається у собі. Тоді він сам намагається дати раду своїм важким справам. А коли його запитаєш про труднощі – тільки буркоче під ніс: «Все в порядку», або й просто бреше.
Діти не потребують спершу грошей батька, його подарунків, повчань і порад, а потім його самого, – вони потребують батьківської присутності на щодень, довірливої розмови з ним, доброго слова.
|
