Бути знаряддям Бога у цьому світі не так то просто! У ньому набагато легше бути Його ворогом. Наш "рідний" світ ворогів Бога вітає, а пророків каменує! Такий приблизно висновок напрошується із сьогоднішньої Євангелії.
Для багатьох із нас, слово "пророк", "пророкувати" насамперед означає все що зв'язане з передбаченням майбутнього, або просто здатність проникати в сферу недоступну для людського розуму. Уяви собі, що перед Тобою стоїть чоловік, який розказує все що ти в даний момент думаєш...., читає твоє минуле...., так ніби він був безпосереднім свідком цього всього. Правда зворушуюче відчуття? Якщо б в дійсності Ти це пережив, то адреналін досягув би найвищого рівня, що може навіть замінити срибок з парашутом!.. Тільки сьогоднішнє свято Пр Іллі і сама Євангелія зовсім не до цього хочуть привернути нашу увагу.
Ісус сьогодні прирівнює себе до пророка, що відвідав своє місто в якому Він "зростав у мудрості". Однак слова "Чи ж то Він не син Йосипів?" відразу розбивають Ісусові намагання донести до своїх земляків правду про себе. Цією фразою було описано все Його життя в Назареті, тобто: "Ми його знаємо дуже добре, знаємо його батька - простого теслю! І те що він так дивно говорить ще нічого не означає!"
Тут Євангелист Лука ясно і чітко дає зрозуміти в чому полягає трудність бути пророком. Так це без сумніву людський фактор - образ людини, створений на основі довгого контакту (досвіду) із нею. Все, що хтось робить оточуючі записують у своїй свідомості і так сильно, що годі потім побачити в тій людині щось нове. Господь промовляє через ЛЮДИНУ у повному розумінні змісту цього слова. Первосвященник Каяфа осуджуючи Ісуса, сам не розуміючи, цього, пророкував, що краще нехай помре один чоловік а ніж ввесь народ (Ів. 18,14). Устами людини Бог об’являє те, що для нас, як послідовників Христа, являється основною правдою нашої віри. Цікаво скільки разів Бог до кожного із нас промовив, щоби попередити, потішити, дати зрозуміти, що та ситуація, яку переживаємо зовсім не є настільки трагічною і безвихідною… але …. пророка ми не побачили, бо заслонила його перед нашими очами упередженість до тої чи іншої людини!
|
