 Мабуть, кожен з нас мав у своєму житті якісь конфлікти, сварки з різними людьми. Хтось нам відверто не подобається, хтось чинить нам кривду. Але майже завжди ми вважаємо, що саме ми праві. Як важко після взаємних образ піти першим на зустріч примиренню, і попросити вибачення. Насправді деколи це аж занадто важко зробити.
Нещодавно поховали одну жінку, яка працювала поштарем Укрпошти в моєму районі. Декілька років тому я мала досить неприємний інцидент із нею. Захищаючи свої права, я виклала цій жінці все, що думала про неї і про їхню пошту. Але це був лише виплеск емоцій. Лише згодом я дізналась, що у неї довго був рак, над нею жорстоко знущались чоловік і свекруха, а її єдиного сина вбили молодим.
Тепер я розумію наскільки її любив Бог. Що всі ми люди. І що не варто, обороняючи наші права, наступати на інших. Можливо, якщо б я десь з нею ще зустрілась, то вибачилась, але такої можливості в мене більше не буде. Зате маю змогу молитись за її душу.
Хіба не краще стримувати свої емоції, щоб не залишати поганого свого образу в пам’яті інших людей? Люди народжуються і помирають, але відповідальність за наші вчинки залишається з нами.
Не чекаймо доки все вирішиться саме по собі, не будьмо пасивними. Плідно працюймо у добрі, поки Він дає нам такий шанс.
Ірина Пльонсак
|
