 "Час нашого спасення вже настав. Готуйся, вертепе, бо Діва надходить, щоб родити"
(Стихира вечірні навечір'я).
Свято Христового Різдва належить до найбільших празників нашого церковного року. Тож свята Церква, маючи на увазі велич і значення цього празника, з року в рік готує своїх вірних до зустрічі з нашим Спасителем молитвою і постом. Цій меті служить Пилипівка, передпразничні богослужби та відправи в день навечір'я Різдва. Що ближче до Христового Різдва, то щораз частіше у стихирах, канонах та тропарях наших богослужб говориться про вифлеємські ясла, де має спочити Божий Син, про Його Пресвяту Матір Марію, святого Йосифа Обручника, про вертеп, звізду, ангелів, пастухів і царів.
Вершиною цього святкового приготування є навечір'я Різдва. Це день чування, молитви й посту. Має завитати гість із самого неба, тож треба гідно приготуватися до його приходу. Святвечір має не тільки глибокі змістом церковні відправи, але передусім він багатий у нашому народі на повні символіки обряди і звичаї, деякі з яких сягають ще дохристиянських часів.
Дух святвечірніх Богослужень
Історія святкування навечір'я перед празником Христового Різдва сягає перших віків християнства. Уже в IV ст. було церковне правило, яке означувало, як святкувати навечір'я, коли воно випаде в неділю. У V ст. Синесій, єпископ Птолемаїди, а в VI ст. святий Григорій Двоєслов у навечір'я Різдва говорили проповіді.
Богослуження навечір'я Різдва є віддзеркаленням духа, з яким свята Церква йде назустріч своєму Спасителеві. Це дух прослави Божих планів щодо відкуплення людського роду; дух подиву для любови й жертви воплочення Божого Слова; дух адорації і пієтизму для Божої Дитини, а вкінці дух надземної духовної радости, що хвилина нашого спасення вже настала. Найкращим виразником того духа є стихири й канони богослужень святвечора. На утреннім каноні третьої пісні читаємо: "Сьогодні небом стала для мене земля, бо на ній родиться Творець і в яслах кладеться у Вифлеємі юдейськім. Пастухи з ангелами безустанно співають: слава во вишніх, мир у світі... " Світилен утрені взиває нас до поклону новонародженому Месії: "З великим поспіхом ходімо до Вифлеєму, щоб поклонитися йому з мудрецями, несучи, як дари, плоди добрих діл". Стихира на дев'ятому часі каже: "Сьогодні родиться з Діви Той, що рукою держить все створіння; пеленами повивається наче людина своїм єством недоторканий Бог. В яслах лежить Той, що своїм словом на початку утвердив небо. Молоком із грудей кормиться Той, що в пустині людям посилав манну. Мудреців призиває Жених церковний, і їхні дари приймає Син Діви. Поклоняємося Твоєму Різдву, Христе, покажи нам і Твої божественні Богоявлення".
Навечір'я празника Різдва має окрему богослужбу, що зветься великі, або царські часи. Їх уклав єрусалимський патріярх Софроній (к. † 641). Царські часи служаться три рази в році: у навечір'я Різдва, у навечір'я Богоявлення і Велику п'ятницю. Царські часи перед Христовим Різдвом укладені так, що в їхніх псалмах і в читаннях пророків із Старого Завіту зібрані головні пророцтва відносно обіцяного Месії. Зі святого Євангелія читають події, пов'язані з Христовим Різдвом, а стихири оспівують воплочення Божого Сина, місце й обставини Різдва. Під час відправи царських часів святе Євангеліє лежить на тетраподі як символ Христа, що вже прийшов і голосить нам Божу науку. Походження назви царські часи пояснюється тим, що колись у Візантії на цій відправі завжди були присутні цісарі зі своїм двором. При кінці відправи в їхню честь співали окреме многоліття.
Духовне приготування в родині
День навечір'я завершує Чотиридесятницю перед Різдвом. Цього дня обов'язковий строгий цілоденний піст. Уся родина відчуває, що сьогодні ввечері до неї має завитати дуже бажаний небесний гість. Звідси випливає той глибоко святковий і духовний настрій у родині. Наші предки високо цінували й ревно дотримувалися посту цього дня аж до появи вечірньої зірки. Київський митрополит Максим (1283-1305) у своєму правилі про пости каже, що в який би день навечір'я Різдва не випадало, навіть у суботу й неділю, треба того дня зберігати строгий піст. І щойно після вечірні він дозволяє поживитися хлібом і вином. Такий самий піст він наказує зберігати і в навечір'я Богоявлення.
Крім посту, наші предки від найдавніших часів до празника Христового Різдва приготовлялися сповіддю і святим причастям. Ця гарна священна традиція походить ще з першого віку християнської України від київського митрополита Юрія (1072). Цю святу практику поручає у своєму требнику митрополит Петро Могила, поручають її також наші Замойський і Львівський Синоди.
Давній слов'янський Пролог у своєму повчанні на 24 грудня має таку духовну заохоту для вірних, які зустрічатимуть празник Христового Різдва: "Знайте, брати, що цього дня піст перед празником Христового Різдва. Тому цього дня з любов'ю і чистотою зберіться в шостий час (12 год. полудня) на молитву, перемігши гнів, очистивши тілесні провини, і всі недобрі діла відкинувши, щоб ми стали достойні чистими устами й непорочним серцем причаститися Божого Тіла, що в нього задля нас одягнувся Господь і добровільно став убогим".
Святвечірні обряди і звичаї
Колись ще в дохристиянські часи наші прадіди під час сучасного святкування Христового Різдва, мали свято "Корочуна" — день привітання сонця. "Свято "Корочуна", — каже проф. С. Килимник, — цілком хліборобське, було в ті далекі часи імпульсом надхнення людини, надією і вірою у щасливий рік урожаю, приплоду худоби, здоров'я, добробуту та радісного життя господаря... Свято "Корочуна" з різноманітними обрядами-ритуалами, відправами, молитвами, магічними актами-діями — виступає і сьогодні досить яскраво в нашім Різдві... "Корочун" Руси-України, що покрився Святим Різдвом, — це виняткове, багате, веселе, радісне й велике свято, що відрізняється від подібних свят инших народів своєю особливою обрядовістю, багатством фольклору, взагалі оригінальністю етнографії, найглибшою захованістю в народніх масах нашої давньої передісторичної культури. Це свято є свідченням глибокої доісторичної дійсности не лише вірувань, світогляду, але й наших культурних, політичних та економічних зв'язків і взаємин із всесвітом... Наша Церква ті гарні звичаї — рештки первісної культури — врешті прийняла, але, як і мусить бути, вклала в усе це християнські ідеали, християнську мораль, нові ідеї — правди, любови, всепрощення, щедроти, удосконалення. Але характерним, що в основі різдвяних звичаїв зберіглося й досі все те, що пов'язано було в ті далекі часи з хліборобським господарством, з пастушеством: яскраво виступають у звичаях істотні риси українця — працьовитість, гостинність, чесність, доброта, співучість, єдність і святість родини; шанування пам'яті покійників і т. п. " (Український Рік у народніх звичаях в історичному насвітленні, Т. 1, с. 13-14).
Головне завдання родини в час святвечора це гідно приготувати себе і свою душу, свою хату і своє господарство до празника Христового Різдва. Господиня дому порається, щоб гарно прибрати хату всередині та надати їй святкового настрою. Найбільше часу вона присвячує приготуванню Святої вечері. Ця вечеря, хоч пісна, але багата, бо має аж 12 традиційних страв. Звідси і її назва — Багата кутя.
Чому на цю вечерю готують саме 12 страв? На це питання знаходимо відповідь у вищеназваному творі проф. С. Килимника. "На основі глибоких досліджень, — каже він, — приходять до думки, що 12 страв це тому, що протягом року "місяць оббігає землю 12 разів". Отже, кожному місяцю наче присвячена страва. По-друге, на Багату кутю мусять бути приготовлені страви з усієї городини та садовини, що тільки є в господарстві, щоб усім цим прийняти й бога врожаю і святі душі дідів-прадідів... А вони, покуштувавши всього цього, дадуть у цьому році ще більший врожай" (Український Рік..., с. 20-21).
Між стравами Святої вечері на першому місці стоїть кутя, або коливо. Це варена пшениця з медом. Деякі автори дотримуються думки, що кутя це останок давніх братолюбних столів, які готували у дні смерти мучеників або померлих. Пшениця, як зерно, щороку оживає, тому є символом вічности, а мед це символ вічного щастя святих у небі.
Коли господиня порається в хаті, то господар приводить до порядку своє обійстя, напуває і годує худібку. З настанням вечора він з особливою церемонією вносить до хати Дідуха — сніп пшениці і ставить його на покутті. "Дідух-Рай", — каже проф. С. Килимник, — крім перебування духів дідів та бога врожаю, символізував ще й новорічний урожай, добробут, багатство та долю людей... Ось чому така шана Дідухові, ось чому його несуть у хату з такою святістю, як і принесли з поля з почестями; тому і ставлять його на самому почесному місці... (Український Рік..., с. 24).
До хати вносять також сіно й солому. Сіно кладуть під обрус на стіл, а солому на долівку. Подекуди в нас цю солому звали також дідухом. Усе відбувається за означеним обрядом, з промовами, побажаннями чи замовляннями. Під столом на долівці ставлять різні господарські знаряддя: сокиру, косу, серп і т. п., щоб на цілій господарці спочивало благословення.
Свята вечеря вже готова. На небі з'явилася вечірня зоря.
Батько родини засвічує свічку на столі. Уся родина святочно вбрана, спільно молиться і сідає за стіл до Святої вечері. Батько складає цілій родині побажання. Вечерю починають кутею з різними церемоніями і приговорюванням. На святвечір не забувають і про душі померлих членів родини. Для них ставлять окрему мисочку з кутею на столі або вікні, бо вірять, що сьогодні й вони беруть участь у Святій вечері. Після вечері вся родина вітає Христове Різдво колядами й колядками.
"Настрій святвечора, — каже о. Марко Дирда (ЧСВВ), — сповняє серце — душу кожного й кожної з нас невимовним чаром вікових звичаїв Українського Народу... святвечір збуджує в душі українця — українки не тільки милий і зворушливий спогад, але теж єднає його — її думки, наміри і змагання з ідеєю всього українського народу, як на його батьківщині, так і розсіяного по всьому світі. Тож ти твоєю участю в різдвяних святкуваннях обнови в собі почуття належности до свого роду; скріпи твою свідомість у зв'язку національної належности до української спільноти, з якою тепер проживаєш у вільній країні; усвідоми собі, що ти член українського народу, який творив свої звичаї, свою духовну культуру протягом тисячоліть. Ними треба тобі жити, їх у собі плекати, постійно відсвіжувати, щоб таким чином зміцнити твій зв'язок із родовим походженням. Ось чому святвечір своїм змістом в українському народі — незабутній багатий і глибокий!" (Бог, Церква і Молодь, с. 31-32).
о. Юліян Катрій, ЧСВВ
"Пізнай свій обряд"
|
