 На війні нема переможців.
Є обидві ворожі хвилі. Усі вірять, що за ними правда. Правда ж на справді, стоїть між барикадами, додаючи хмизу у вогнище гніву.
Розпочався бій і ти вже не бачиш себе. Ти бачиш тільки ідею. Ти захищаєш…вбиваючи.
На війні немає перемоги. Бо кожен бій – це як протистояння двох кривавих машин, які складаються з частинок – невеличких трагедій. Трагедій душ, трагедій сімей, трагедій родин і навіть поколінь…
Ти ще й досі віриш, що можеш перемогти?
Ти йдеш за ідею… ідею чого? Ідею добра, світла, справедливості? Але чому так темно скрізь, і не видно ясного шляху…
Скалічений солдат лежить в агонії, просить в неба спокою.
Плаче мати, бо не побачить вогника життя в очах єдиного сина.
Заблукані весни вже не знайдуть ще таких молодих пагінців – їх покалічили танки, а стовбури простромили багнети.
«Вони всі мої діти…», з відчаєм плаче земля, дивлячись небу прямо у вічі.
По жалобній землі і далі ходять маленькі ніжки сиріт. Голодні оченята шукають хліба і … маму з татом.
Знялася завіса куряви з диму атомних бомб. Темними плямами вкрилась земля… Те, що творив Господь не шанують сучані господарі…
Перемога? До чого тут перемога? Це називається вдалою справою. Якщо хочете, успішним бізнесом кридеторів.
Чому тобі так важко усвідомити, що єдина перемога у світі – це мир.
Шкода, що про це так часто забувають...
Автор: Надія Бондарчук
| 
