 Католицький священик о. Артур Стопка роздумує над тим, чому Церква виглядає такою сумною та непривітною:
Щоправда нік, який використала дівчина-підліток в інтернеті, видався мені трохи нетрадиційним, а навіть дивним, проте питання, які вона мені поставила, не можна назвати дивними. Тому що ці питання важливі.
Між іншим вона мене запитала: «Чому Церква і в Церкві, та й уся релігія такі сумні, якщо ми отримали від Бога найцінніший дар – життя, любов, ми Його діти і Він про нас піклується? Чому священики такі сумні? Чому у церкві в основному говориться про біль та страждання? Закладаюся, якби там було тепліше і веселіше, люди більш охоче ходили би до храму. Я не маю на увазі вечірку, а усміх, навіть дрібні жарти під час проповіді. Невже Бог заборонив усміх та радість? Думаю, що якраз навпаки.»
Коли я читав ці питання і пропозиції для відповіді, мені пригадалася книга «Печаль тропіків», у якій відомий етнолог робить висновки про перевагу примітивних племен над європейською моделлю культури і переймається скорботами різних тропіків: і тих, що переповнені людьми, і, тих, що спустошені.
" «Сумний святий – це зовсім не святий»
Також мені пригадався вислів, який приписують різним святим у різних версіях. Згідно св. Франциска Сальського, «Сумний святий – це нещасливий святий». А за словами св. Йоана Боско, «Сумний святий – це зовсім не святий».
Мабуть, варто було би провести серйозні дослідження, чому у Церкві найкраще виходить переживання Великого Посту, але у той же час існують проблеми із радісним святкуванням Великоднього періоду довше, ніж два дні.
Мене самого іноді дратує ця церковна «зажуреність», це мало не загальне «сумування» з амвон і не тільки, ці переваги сумних облич над усмішками, це мучеництво і жалість до себе замість радісного проголошення Доброї Новини про спасіння.
" Невже б насупленого Ісуса запросили на весілля
в Кані Галилейській чи матері приносили би до Нього дітей?
Я дуже злився, коли свого часу протиставляли так звану Євангелію Юди книгам з Нового Завіту, тому що в ній Ісус сміється. Не терплю, коли Ісуса представляють насупленим. Невже б завжди насупленого Ісуса запросили на весілля в Кані Галилейській чи матері приносили би до Нього дітей?
Церква повна радості та щирих усмішок. Це було видно хоча би під час Світових Днів Молоді, які нещодавно закінчилися. Це помітно у багатьох інших місцях.
Я припускаю, що показувати сумне обличчя набагато простіше, ніж тепле та усміхнене. Також і в медіа. А показати щиру радість – це справжнє мистецтво. Мабуть, ми постійно повинні цього вчитися. Є від кого! Я знаю багатьох людей, що дуже страждають, але які зовсім не є сумними та відштовхуючими. Це вони справжнє обличчя Церкви.
Credo Католицький часопис
|
