Категорії розділу
Новини [194]
Роздуми на самоті [38]
Оголошення [24]
Вітання [15]
Життя і ... [19]
Жартома про серйозне [2]
Корисні закони [2]
Навколо початку життя [14]
Батьки і діти [7]
Релігійні свята [33]
Редемптористи [10]
Музика для Душі
Форма входу
Календар
«  Жовтень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
31
Наше опитування
Чи Ви підете на вибори 28 жовтня?
Всього відповідей: 39
Теги
Відео на youtube
Друзі сайту
ДивенСвіт Українські традиції Спілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » 2011 » Жовтень » 27 » Людмила Юрченко: «Я плакала над цією книжкою»
17:57
Людмила Юрченко: «Я плакала над цією книжкою»
Нещодавно у видавництві «Свічадо» вийшла книжка «Зернятко Надії» – перша збірка художніх творів для дітей про Голодомор. Це збірка прозових і поетичних творів, які допоможуть дітям дізнатися про Голодомор, не травмуючи їхньої психіки страшними подробицями та недосяжними для дитячого розуміння поняттями. Таке видання якраз на часі, адже наближаються сумні роковини трагедії, що забрала життя мільйонів невинних жертв в Україні. Цю збірочку підтримала Спілка Української Молоді в Україні та журнал «Крилаті».
 
Сьогодні ми поведемо розмову з Людмилою ЮРЧЕНКО, упорядником збірки «Зернятко Надії», редактором дитячого журналу «Крилаті» та матусею чотирьох дітей.
 
- Як і у кого з'явилася ідея збірки творів для дітей про Голодомор?
 
- Ця історія почалася ще у 2008 році, коли Україна мала відзначати 75-ті роковини трагедії. Редколегія журналу «Крилаті» вирішила зробити число, присвячене цій темі. І тут я вперше зіткнулася із проблемою творів для дітей про Голодомор. Але не якихось страшилок, а життєствердних, оптимістичних, якщо можна так казати про ці трагічні часи. У розумінні що і як треба писати мені дуже допомогла пані Віра Гайдамаха. І я почала збирати матеріал для «Крилатих». Потім з’явилася ідея зробити окрему збірочку таких творів, адже у журнал скільки вмістиш оповідань? Одне-два… а їх потрібно більше, і на різну вікову аудиторію. Тож я написала оголошення до авторів та усіх своїх знайомих і розповсюдила інформацію. І вже через кілька тижнів почали надходити перші твори.
 
- Яким чином відбиралися твори у збірку?
 
- Те, що приходило, було часами далеким від ідеалу. Дещо так і не потрапило до збірки, дещо довелося допрацювати-відредагувати – і воно таки пішло. Але це була важка праця. Загалом мені надійшло біля сорока творів. І майже над кожним із них плакала (хоча я не дуже легка на сльози, але коли чую або читаю про страждання дітей – не можу стриматися…). Відразу відкидала щось страшне, де змальовувалися смертельні жахіття, або якісь натяки на людожерство, а те, що просто виклакало жалість і співчуття – залишала. Звісно, що тут не обійдешся без трагічних моментів, але це нормально, адже це дитині допомагає краще зрозуміти на емоційному рівні проблеми іншої людини взагалі і голоду зокрема. У результаті лишилося близько двадцяти творів, які потім ще перечитували психологи та педагоги і навіть літературознавець та вносили свої корективи.
 
- На який вік розрахована збірка?
 
- Збірка поділена на дві частини: казочки та віршики для молодшого шкільного віку та оповідання для середнього.
 
- Тема Голодомор, очевидно, складна для письменників. Розкажи трішки про авторів, хто вони?
 
- Справді. Дехто одразу відмовлявся навіть братися за цю тему. Авторський склад досить різноманітний. Від уже визнаних письменників до студентів ЛНУ ім. І.Франка. Тепер вони, звісно, вже закінчили навчання і стали досить відомими журналістами, але три роки тому, коли ми розпочинали роботу над збіркою, були студентами. Серед відомих – Марина Павленко, Оксана Лущевська, Марія Морозенко, Зоряна Живка – це все автори, які мають не одну видану власну книжку. Також є старший науковий співробітник Інституту української мови НАН України - Оксана Данилевська та кандидат психологічних наук, декан факультету психології КІБіТ Людмила Гридковець.
 
- На книжці є гриф «Схвалено Міністерством освіти». Чи одразу Міносвіти погодилося рекомендувати вчителям «Зернятко надії»?
 
- Це була ініціатива видавництва «Свічадо» - подати збірку до Міносвіти. Я про це навіть не знала. «Завдяки» цьому факту видання книжки затрималося на рік, мабуть довго наважувалися, потім узгоджували пропоновані правки, але добре, що ми маємо результат. Хоча не знаю, як відреагує пан Табачник, довідавшись про підтримку Міносвіти такої збірки і чи не матимуть люди, причетні до цього, великих проблем.
 
- Переднє слово до книжки написала Людмила Гридковець, декан факультету психології у Київському інституті бізнесу і технологій. Яким чином відбувалася співпраця із психологом і яка її роль в укладанні збірки?
 
- Справа в тому, що «Уроки пам’яті» у нас за часів президентства Ющенка ввели, але не навчили вчителів говорити з дітьми на тему Голодомору. А без цього такі уроки можуть нашкодити. Ось моя племінниця розповідала, що після таких уроків вона боялася спати із братом в одній кімнаті, щоб він її вночі не з’їв. А у групі мого сина в дитячому садочку вихователька теж розповідала про людожерство… Це просто жахливо. Тож потрібно було фахово роз’яснити вчителям і вихователям, як говорити із дітьми на цю тему. Мені кілька людей порадили звернутися саме до Людмили Гридковець. Вона відгукнулася і допомогла – написала статтю «Як читати цю книжку?» та «Лист до Бога», який став ніби підсумком усієї збірки, усього прочитаного. Без цих її творів збірочка була би неповноцінною.
 
- Чи твої діти вже читали книжку? Як вони її сприйняли?
 
- Читала п’ятирічному Тарасику першу частину – він гарно сприймав. Я з ним розмовляла на тему: а що би ти зробив, якби у тебе хтось відбирав їжу? І він, звісно ж, розповідав, як би він поборов усіх поганців. А це головне – щоб дитина мала надію на вихід зі скрутної ситуації. Бо ж, як пояснює психолог, дитина, позбавлена надії, втрачає здатність боротися, при цьому різко послаблюється її потенціал до досягнення успіху. Олеся читала тексти, коли вони ще не були книжкою. Вона дуже чутлива дитина, тож плакала, звісно. Особливо її вразив твір «Івасикова шкода». Це справді сумна історія. Я сама плакала. А хлопці – нормально, слухали з цікавістю. Хоча я їм поки що «дорослу» частину не читала.
 
- У «Зернятку Надії» є і твої твори. Коли ти почала писати твори для дітей? Що тебе надихнуло?
 
- Почала писати для дітей приблизно із 1998 року. Але більше, звісно, коли народилися власні малюки. На тему Голодомору мене надихала писати як моя вже покійна бабуся, яка багато розповідала про цю трагедію, так і власні діти, яким мала розповідати про це зрозумілою їм мовою. Так народився, зокрема, «Сталевий солдат» і «Добрі сусіди».
 
 
- Яка подальша доля збірки? Вона потрапить до шкіл?
 
 
- Відколи «Свічадо» взялося видати цю книжечку, то вона зажила окремим від мене життям. Спочатку їй надали гриф «Схвалено МОН України», потім вона стала однією із переможців конкурсу Львівської міськради на підтримку україномовних видань, тепер у Львові її презентують по школах та бібліотеках, аби вони її могли використовувати, як методичний матеріал. Про інші школи – не знаю. Все залежить, певно, як від керівників шкіл, так і від керівників міст і районів, наскільки вони будуть готові пропагувати цю тему, не зважаючи на офіційну позицію нинішньої влади.
 
- Дуже дякую за цікаву розмову.
 
 
Категорія: Новини | Переглядів: 595 | Додав: ієрм_Андрій_ЧНІ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
cssr.lviv.ua © 2017 | Зробити безкоштовний сайт з uCoz