Категорії розділу
Новини [194]
Роздуми на самоті [38]
Оголошення [24]
Вітання [15]
Життя і ... [19]
Жартома про серйозне [2]
Корисні закони [2]
Навколо початку життя [14]
Батьки і діти [7]
Релігійні свята [33]
Редемптористи [10]
Музика для Душі
Форма входу
Календар
«  Квітень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
30
Наше опитування
Чи Ви підете на вибори 28 жовтня?
Всього відповідей: 39
Теги
Відео на youtube
Друзі сайту
ДивенСвіт Українські традиції Спілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » 2012 » Квітень » 25 » Йосиф Сліпий. Виголошування слова "православний" на богослужіннях
08:43
Йосиф Сліпий. Виголошування слова "православний" на богослужіннях
1. – Слово «православний» вже має за собою в церковному житті і літературі довгу історію. Упродовж усього часу багато вчених, діячів, єпископів і вірних висловлювались за збереження його в церковній практиці або за усуненням чи заміненням на слово «правовірний», або на інше йому подібне. З огляду на те, що цим терміном користуються як латинські і східні католики, так і всі нез'єднані православні, а між ними і ті, які недавно відступили від нашої Церкви, питання стало знову актуальним. Тому треба дещо пригадати і вияснити в цьому спорі.
 
 
2. – Богословський термін "православний" (грец. ỏρθόδοξος) був вжитий Церквою перший раз авторитетно на Халкедонському IV Вселенському Соборі (451 р.) проти монофізитів, що заперечували поєднання двох природ, Божої і людської, в одній особі Ісуса Христа, і ним називано тих вірних, що "право славлять" Бога. Пізніше халкедонське православ'я почали заперечувати епігони, монотеліти в VII ст., навчаючи, що у Христі є тільки одна воля, а не дві, Божа і людська, як це вчить вселенська Церква. Проти монотелітів виступив у Римі Папа Мартин І (649 – 17. VI. 653) і осудив їх на Латеранському Синоді 649 р. За це царгородські імператори наказали його ув'язнити, і екзарх імператора Констанса ІІ, Теодор Калліопас, схопив Папу в Латеранській базиліці і доставив до Царгороду, де його засудили на смерть. На прохання патріарха Павла цісар помилував його і заслав до Корсуня в Південній Україні, де він помер мученицькою смертю 16 вересня 655 р. Римський клир ще за його життя вибрав Папою Євгена І, на що Папа Мартин дуже жалівся у своїх листах до Царгороду і Риму, нарікаючи на те, що давні його вірні і приятелі так гірко його розчарували.
 
 
Папа Мартин І був родом з міста Тоді в Умбрії. Він був дуже діяльний, їздив як делегат до Царгороду і був другим, після Папи Климента І, Папою, що загинув мученицькою смертю на засланні в Україні. Основна частина його мощів спочивала у Влахернській Богородичній церкві біля Херсонесу; іншу частину мощів перевезено до Риму і зміщено в церкві св. Мартина.
 
 
3. – Як сказано, на Латеранському Синоді Папа Мартин І осудив монотелітські царські декрети, «Ектезіс» і «Тіпос», і трьох прихильників монотелетизму, патріархів Сергія, Пирга і Павла, бо, як говорилось на Синоді, науки про дві волі є «побожні, вітцівські і соборні навчання католицької Церкви православних», тобто Церкви пятьох Вселенських Соборів. Рішення Папи Мартина І прийняли всі «православні» Церкви на VI Вселенському Соборі в Царгороді 681 р. Св. Йоан Дамаскин († 750 р.) пізніше написав свій головний богословський твір і назвав його цим іменем: Ἒκθεσις τῆς ỏρθόδοξου πίστεως – De fide orthodoxa ("Про православну віру"). Слово «православний» стало загально прийнятим на означення визнавців правдивої віри на відміну від усіх єретиків – монофізитів, монотелітів, іконоборців, іновірців, сектантів і ін. Воно набрало ще більшої ваги, коли ІІ Нікейський Собор 787 р. застосував термін «православний» проти іконоборців. Цей Собор осудив іконоборство, започатковане імператором Левом Ізаврійським. Після Собору величаво відсвяткували перемогу над іконоборцями в Царгороді. У 842 р. вирішено, щоб на майбутнє це свято святкували в першу неділю Великого Посту як «Неділю православ'я». Отож, православні візантійські Церкви не є православними на противагу до Риму, але до монофізитів, монотелетів і іконоборців. Тому слово і назва «православний» – ỏρθόδοξος - є нам, вселенським західним і східним католикам, та візантійським християнам спільне.
 
 
4. – З часом назву «православний» присвоїли собі нез'єднані Східні Церкви як свою виключну назву і православ'ям почали називати науку перших сімох Вселенських Соборів. Одначе, таке звуження поняття несправедливе, бо ціла вселенська католицька Церква є православною. Цей термін був дальше в уживанні і залишився також в латинській Літургії, а навіть у правилах різних Чинів. Слово «православний» багато разів чуємо на східних Літургіях св. Василія Великого і св. Івана Золотоустого та на інших богослужіннях. Після відлучення Східних Церков від Вселенської і Західної термін лишився незмінний: і одні, і другі називали себе православними. Після повернення єдності на Вселенських Соборах в Ліоні, Флоренції та на поміснім у Бересті ця практика всюди зберігалася. Тридентійський Собор закінчив свої рішення словами: «Це є віра св. Петра і апостолів, це віра Отців, це віра православних». З того приводу не було замітніших непорозумінь аж до новіших часів. На Західній Україні в минулому столітті стали підноситися деякі голоси за пропущення слова «православний» або замінення його словом «правовірний» чи іншими подібними словами для відрізнення себе від нез'єднаних православних або, як їх тоді називано, від православних схизматиків. Згодом справа набрала більшого розголосу й загострення та навіть опинилася в Конгрегації поширення віри, від якої прийшла виразна відповідь: «…Це питання зріло обговорено, і Їх Еміненції Отці рішили на загальному зібранні 16 травня 1887 р., що перше слово (зн. «православний») належить вповні зберегти. Ця думка Їх Еміненцій Отців була в цілості затверджена Найвищим Архиєреєм на аудієнції 17 т. м.». Одночасно вирішено також, щоб для уникнення непорозумінь і згіршень повчати вірних про значення слова (Додаток до чинностей і рішень Львівського Собору 1891 р.). Св. Папа Пій Х доручив у присязі «щиро приймати науку віри, яку ми прийняли від Апостолів через православних Отців». Отже, вселенська католицька Церква ніколи не зрікалася і не зречеться того слова, освяченого півторатисячорічною традицією. Правда, кожним словом, поняттям, як і кожною річчю, можна користуватися в їхньому повному, вірному і правдивому значенні, але буває, що їх надуживається чи звужується. Це, одначе, не знецінює властивого слова і речі в їхній суті. Кромі цього, наведені подібні терміни не віддають того самого поняття, значення, що «православний», бо «правовірний» означає того, хто правильно вірить, а «православний» того, хто правильно славить Бога. Отже, існує між ними різниця. «Вірити» і «славити» - це два різні акти богопочитання, які не означають одного і того самого. Вселенська католицька Церква справедливо називається православною, бо вона єдина правильно в цілій повноті славить Бога. З тієї то причини вона не може відмовлятися від цього світлого імени і поняття. Даремно тому домагатися цього від неї, бо це означало б заперечувати себе саму.
 
 
5. – Якщо інші Церкви хочуть присвоїти цю назву виключно для себе, то з того ще не слідує, щоб католики мали зректися свого права на неї або відцуратися від неї. Англіканська Церква називає себе «католицькою», але попри це Вселенська Церква не відрікається від своєї тисячолітньої назви. Католики в Англії називають себе для відрізнення – Roman catholic – римо-католики. Подібно й католики російського синодального обряду називають себе «православними католиками». Так само і в нас не можна відрікатися від прадідної назви «православний», бо вона нам вповні прислуговує, без уваги на те, що й інші також користуються нею. З другого боку, ми не можемо бути коротко- та вузькозорі, але мусимо брати до уваги факт, що більшість українців і росіян належать до православного віровизнання і чисельно мають перевагу над нами. Коли ми не зрікаємося своєї, справедливо нам належної, назви православні, то вони не можуть нас легковажити й уважати за сектантів в їхньому розумінні і з їхньої точки зору. Навіть, навпаки, те слово промощує нам церковну дорогу до них. І на Бога надія, що так станеться. Бо ми мусимо прагнути і прямувати до єдності, згідно з заповітом Христа: «Да всі будуть єдино» (Ів. 17, 21), «І на сем камени созижду Церкву мою» (Мт. 16, 18) - не Церкви, лиш одну Церкву. А це визнаємо і ми, і вони.
 
 
Зрештою, таких явищ, де одна назва є спільною для однієї держави чи нації, а при тому існують великі інші різниці між підметами, які носять ту саму назву, є багато. Візьмімо, для прикладу, «християни»: ніхто не зрікається цього імені - ні католики, ні православні, - хоч ним називають себе і єретики, і сектанти, і ворожі собі нації. Німцями є і республіканці, і націоналісти, і монархісти, і христ. соціялісти. Так само українці. Ніхто не відрікається тієї назви, хоч існують різні собі противні, а навіть ворожі партії і політичні угруповання, як республіканці, монархісти, націоналісти, соціялісти, комуністи і інші, як сказано, часто собі діаметрально протиставні у своїх ідеологічних програмах. Та, попри це, ніхто не зрікається самої назви – українці, німці. Треба, отже, пояснювати нашим вірним, зокрема старшим, щоб зрозуміли суть питання, висвітлюючи його з богословського й історичного погляду. Через зречення слова «православний» ми вже мали великі втрати. Не треба наражатися на ще нові. Церковно з'єднані разом у Христі, під видимим Головою, Папою Римським, всі ми таки останемось «православні» – і в майбутньому.
Категорія: Роздуми на самоті | Переглядів: 678 | Додав: ієрм_Андрій_ЧНІ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
cssr.lviv.ua © 2017 | Зробити безкоштовний сайт з uCoz