 В утробі матері розмовляє двоє немовлят. Одне — віруюче, інше — невіруюче.
Невіруюче немовля: Ти віриш в життя після народження?
Віруюче немовля: Так, звичайно. Всім зрозуміло, що життя після народження існує. Ми тут для того, щоб стати досить сильними і готовими до того, що нас чекає потім.
Невіруюче немовля: Це дурість! Ніякого життя після народження бути не може! Ти можеш собі уявити, як таке життя могло б виглядати?
Віруюче немовля: Я не знаю всі деталі, але я вірю, що там буде більше світла, і що ми, можливо, будемо самі ходити і їсти своїм ротом.
Невіруюче немовля: Яка нісенітниця! Неможливо ж самим ходити і їсти ротом! Це взагалі смішно! У нас є пуповина, яка нас живить. Знаєш, я хочу сказати тобі: неможливо, щоб існувало життя після народження, тому що наше життя — пуповина — і так вже занадто коротке.
Віруюче немовля: Я впевнений, що це можливо. Все буде просто трохи по-іншому. Це можна собі уявити.
Невіруюче немовля: Але ж звідти ще ніхто ніколи не повертався! Життя просто закінчується народженням. І взагалі, життя — це одне велике страждання в темноті.
Віруюче немовля: Ні, ні! Я точно не знаю, як буде виглядати наше життя після народження, але в будь-якому випадку, ми побачимо маму, і вона подбає про нас.
Невіруюче немовля: Маму? Ти віриш в маму? І де ж вона знаходиться?
Віруюче немовля: Вона скрізь навколо нас, ми в ній перебуваємо і завдяки їй рухаємося і живемо. Без неї ми просто не можемо існувати.
Невіруюче немовля: Повна нісенітниця! Я не бачив ніякої мами, і тому очевидно, що її просто немає.
Віруюче немовля: Не можу з тобою погодитися. Адже іноді, коли все навколо стихає, можна почути, як вона співає, і відчути, як вона гладить наш світ. Я твердо вірю, що наше життя почнеться тільки після народження.
| 
