Категорії розділу
Новини [194]
Роздуми на самоті [38]
Оголошення [24]
Вітання [15]
Життя і ... [19]
Жартома про серйозне [2]
Корисні закони [2]
Навколо початку життя [14]
Батьки і діти [7]
Релігійні свята [33]
Редемптористи [10]
Музика для Душі
Форма входу
Календар
«  Січень 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Наше опитування
Чи Ви підете на вибори 28 жовтня?
Всього відповідей: 39
Теги
Відео на youtube
Друзі сайту
ДивенСвіт Українські традиції Спілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » 2012 » Січень » 24 » Вода, яка дарує життя та благодать
17:12
Вода, яка дарує життя та благодать
Отець Орест Фредина, парох церкви Різдва Пресвятої Богородиці, про Богоявлення, освячену воду, душпастирські відвідини та як до них підготуватися
 
 
У часі зимових свят маємо багато нагод відчути Божу присутність і Його любов до нас. Однією з них є празник Богоявлення, який у народі ще називають Йордан чи Водохреща.
 
 
В цей день ми отримуємо благодать через освячену воду, чи, як здавна казали в Галичині, водицю. А після свята маємо пастирські відвідини – до нашої домівки завітає священик.
 
 
Про те, як має християнин користати з цих нагод, як готуватися, чого вчитися і як переживати їх, "Пошта” спілкувалася з парохом церкви Різдва Пресвятої Богородиці (УГКЦ), що на Сихові, отцем Орестом Фрединою.
 
 
– Отче, скажіть, будь ласка, що це за свято Богоявлення?
 
 
– Саме слово "Богоявлення” вже каже нам, що Бог явився. У стихирах співаємо, що перший празник був світлий, а цей славний. Бо у першому празнику мудреці принесли Господеві дари, а в цьому празникові слуга охрестив Владику. У першому – звіщали новину ангели, а тут Бог-Отець своїм голосом об’являє: "Це Син мій улюблений, у Ньому моє благовоління”, у вигляді голубиному сходить Святий Дух і Син стоїть у воді – Пресвята Трійця. Бог у такий спосіб об’являє себе світові. Під час хрещення у ріці Йордан Іван Хреститель, чоловік повний Святим Духом, об’явив цілому світові: "Це – Агнець Божий, який бере на себе гріхи світу”. Гріх – це перепона між нами і Богом , яка не дає нам можливості Його відчувати, чути, знати, розуміти. Люди, які входять у воду на заклик Івана Хрестителя, у ній залишають свій бруд, нечистоту, від цього води стають дуже важкі, а від дотику Господа все наскрізь пронизується чистотою і отримує святість, а він бере на себе тягар наших гріхів, щоб знов нас зробити причасними до Божественної радості. Вода життя
 
 
– За давньою традицією маємо в цей день Велике водосвяття. У радянські часи в школах "розвінчували” релігію і дуже виступали проти святої води, напевне, відчували її силу. В чому вона?
 
 
– Це вода, яка дарує життя. І перші християни завжди з великою побожністю ставилися до цієї води. Митрополит Андрей у своєму требнику зазначає, що був звичай навіть щодня кропити своє помешкання свяченою водою. З крапельками водиці отримуємо благодать Святого Духа – Духа, який все оживляє, який дарує життя.
 
 
– Побутує думка, що треба якнайшвидше набрати води, тоді вона благодатніша. Чи це так?
 
 
– За час безбожного режиму в людей виробилися певні, я б навіть сказав, нехристиянські звичаї. Наше розуміння і розуміння Боже – дуже різні. Господь каже, що щасливий той чоловік, який може себе посвятити для інших, щастя таку душу ніколи не покине. Коли люди думають, що, ставши комусь на ногу і першим зачерпнувши води, осягнуть благодать, то вони дуже помиляються. Благословенний той, хто довше почекає, пропустить усіх поперед себе, хто в такий спосіб у чистоті душі набере святої води і в такому стані донесе її додому. Ознака раба, поневоленої людини в тому, що вона вважає, ніби може вчепитися двома руками за святість та зачерпнути її собі. Так не буває. Бо каже Ісус: "Що ти зробив одному з найменших, то ти зробив мені”.
 
 
Набрати через голови свяченої води можна, може, вона й просвітить комусь очі й розум, але це неправильно. В такі великі свята, коли святкуємо Бога, величаємо Його, віддаємо хвалу, славу, приймаємо дари, дуже важливо, щоб ми глянули один на одного як на брата, як на того, хто Богові найрідніший, найдорожчий. Коли так навчимося ставитися, отримаємо в свою душу правдиву побожність. Бо це якраз і є правдивою духовністю – дивитися на світ очима Бога.
 
 
– Скільки потрібно свяченої води?
 
 
– Багато. Перші християни, коли збиралися, пили саме цю воду, з неї отримували освячення, чистоту думок, покріплення. Це вода, яка причащає нас життям. Тому її брали багато. І навіть требник приписував щомісяця в церкві освячувати воду, щоб ми могли з неї користати, брати окроплювати свої домівки.
 
 
– Чи можна набрати її пізніше, скажімо, ввечері?
 
 
– Ми стараємося, щоб люди мали таку можливість, та тут часом і 15 т води не вистачає. Раджу людям, коли йдемо на це богослужіння, набрати у свій дзбанок звичайної води, бо вся вода, яку ми принесли в намірі, щоб вона була освячена, освячується молитвою. Навіть, якщо туди не те що хрест, а навіть крапля води з кропила не потрапила. В часі молитов отримуємо цю ласку. Краще з собою принести дзбанок, а якщо не вистачатиме, то наступного дня прийти до церкви і попросити.
 
 
– У чому святість води, чи залежить вона від нашого ставлення?
 
 
– Фарисеї, які вважали себе праведними, стояли поруч Ісуса, ставили Йому дуже мудрі запитання, не впізнали у ньому Бога. Святість води від нашої гріховності не залежить, а, навпаки, її омиває, дарує чистоту. Але наше ставлення має дуже велике значення, бо коли вживаємо цю водицю у магічний спосіб, без розуміння, що ми діти Божі, що в такий спосіб на нас виливається дар життя, то дуже багато втрачаємо. Можемо бути поруч з такою дивною присутністю Духа, а вести себе, як люди, що знов уповають на речі, а не на живого Бога. У святості води маємо насамперед бачити Бога, який дає нам благодать у такий спосіб.
 
 
Душпастирські відвідини
 
 
– Після Йордану є такий звичай, що священик ходить по домівках, для чого це?
 
 
– Священик має обов’язок не тільки час від часу щось відправити, а й знати тих людей, яких Бог любить, за яких Він пролив свою кров. Саме слово "душпастир” передбачає, що він має цікавитися життям своїх людей, бо він є батьком цілої парохіяльної родини. Важливо пам’ятати, що душпастирські відвідини, це, з одного боку, післанництво Бога до людей, коли до них приходить їх священик, і це післанництво для священика, коли він приходить до парафіян і вчиться дивитися на них, як на дорогих для Бога дітей, питає чи, може, хто хворий, чи є яка потреба в кого. Цікавиться, чим живуть люди, щоб знати, до кого Бог його послав душпастирювати, молиться разом із родиною. Спільна молитва конкретної сім’ї зі своїм священиком стягає на родину величезну благодать.
 
 
– Яка процедура відвідин: парафіяни запрошують чи священик йде, а люди просто відчиняють двері?
 
 
– По-різному: за записом чи так, що священик йшов до того, хто почує дзвінок і відчинить двері. Цьогоріч спробували на парафії, аби люди заповнили бланк запрошення і прийдемо до тих, хто чує наш голос. І не просто, щоб священик зайшов, поспівав, покропив і пішов. Хочемо, хай це буде хвилинка, п’ять, але в повній увазі для цієї родини. Ми одна велика сім’я. Ми так Богом сотворені, що потребуємо подати один одному руку, потребуємо допомоги. Для того треба один одного знати. Що більше знаємо, то більше любимо, що більше любимо, то більше готові присвятити один одному життя.
 
 
– Як приготуватися до цих відвідин?
 
 
– Просимо людей, щоб у часі відвідин приготуватися: застелили стіл, поставили дві свічки, образок, трохи йорданської води та кропило. Але якщо хто не встиг, то нічого страшного, бо священик має зі собою воду та кропило і також окропить помешкання.
 
 
– Побутує думка, що коли не прибрано, не закінчений ремонт, то священика не запрошують?
 
 
– Це велика помилка, бо священик також людина. Дуже часто Господь до нас приходить, коли ми того не сподіваємося. Але й ми можемо дуже гарно напастувати мешти і забути приготувати серце, а можемо мати все перевернене в хаті, та коли маємо щире відкрите серце, то запевняю, що і на небі велика радість, і в того священика, який приходить і бачить, що тут діти Божі: вони щось складають, будують, живуть, виховують дітей, розвиваються.
 
 
– Часом ці відвідини називають освяченням дому. Чи так це?
 
 
– Ми маємо багато нагод до освячення себе і того, що нас оточує: сповідь, причастя, свята вода, просфора, тому відвідини також є нагодою до нашого освячення, однак чин освячення дому є зовсім інший та трохи довший, і коли священик йде з відвідинами, то вже розраховує, що дім є освячений.
 
 
– Колись священик не заходив у помешкання до тих, хто живе без шлюбу, чи так є і нині?
 
 
– Ми живемо у такому світі, де люди намагаються робити вигляд, що вони побожні і жити без Господа. Це дуже небезпечно – обманювати себе. Якщо люди живуть без шлюбу, то це означає, що вони живуть у стані тяжкого смертного гріха. Священик має цікавитися, щоб допомогти знайти шляхи виходу з цього. По-людському цих людей можна зрозуміти, але у всі часи Божі заповіді залишаються незмінними. Шлях спасіння полягає саме в них, а як ми їх порушуємо, то робимо гірше собі.
 
 
– Чи молиться священик з такою родиною?
 
 
– За словами апостола Павла, християнська родина – це домашня церква. Де ж люди живуть без шлюбу, там церкви нема, там є гріх. Тут, у місті, ми часом заходимо і в такі помешкання. Молитися і просити благословення ніколи не є гріхом. Насамперед у тому розумінні, що це молитва за їх навернення, щоб і вони пізнали, що для них зараз є найбільш необхідне – розуміння свого стану і потреби навернення.
 
 
– Зазвичай під час відвідин люди складають пожертву, чи вона є обов’язкова?
 
 
– Коли люди складають пожертву – це добра практика, але це річ добровільна, і, коли хто не має доброї волі, то краще того не робити, щоб зайвий раз не нарікати. Похвально, коли хто від себе відірве і віддасть на Боже, але священик не йде за тим. Наша трагедія, що думаємо, що хтось прийде і маємо за то заплатити.
 
 
Мене часом запитують, скільки коштує шлюб, чи скільки треба заплатити за хрестини. Я маю дуже просте пояснення – у вас ніколи за все життя не буде таких грошей, щоб ви могли за це заплатити. Це коштує Вічність, Небесне царство, це відкрите небо, це кров Бога. За це заплатити неможливо. Найбагатший чоловік на цьому світі не має стільки, щоб за це заплатити. Але пожертва – це моє ставлення до Бога. Бідна вдовиця поклала дві лепти, тоді коли інші, заможні, вкидали дуже багато. Однак Ісус каже, що вона дала більше за всіх.
 
 
Ольга Хворостовська
"Львівська пошта", №5 (1184),
19 січня 2012
Категорія: Новини | Переглядів: 384 | Додав: ієрм_Андрій_ЧНІ | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
cssr.lviv.ua © 2017 | Зробити безкоштовний сайт з uCoz