Категорії розділу
Новини [194]
Роздуми на самоті [38]
Оголошення [24]
Вітання [15]
Життя і ... [19]
Жартома про серйозне [2]
Корисні закони [2]
Навколо початку життя [14]
Батьки і діти [7]
Релігійні свята [33]
Редемптористи [10]
Музика для Душі
Форма входу
Календар
«  Квітень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Наше опитування
Чи потрібний цей сайт?
Всього відповідей: 302
Теги
Відео на youtube
Друзі сайту
ДивенСвіт Українські традиції Спілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » 2011 » Квітень » 8 » Важкі захворювання не лікуються липовим чаєм :)
14:59
Важкі захворювання не лікуються липовим чаєм :)
Дорогенькі мої Людоньки! Мої Амігуси, до вас знову звертається ваш дорогий аміго Мішка Сабатович. Сподіваюсь, що моєю критикою нікого не образив, але навпаки допоміг задуматися над власним життям, - правду завжди треба фаларати, і тоді вона нас визволить. У Мішка усе добре, трішки простудився, інтупірало наріс, але після прийняття антибіотиків стало краще. Не маю багато часу, але шкода залишати вас мої керідоші без слова потіхи. Мене дуже тішить, що є дітоньки, які полюбили читати мої статті. Ожі хочу фаларати про людське щастя. Його людина прокура молту далеко, але насправді воно знаходиться ень каза. Ми часом оббігаємо пів світу в пошуках щастя, але воно знаходься у нас удома, у нашому серці. Прокураємо у грошах, в успіхах. Дехто шукає у горілці, ще дехто у розпусті… Вони вважають, що такий спосіб життя стразирає їм щастя. Нині хочу комесарати анекдотом про чоловіка який лазив навколішки по подвір’ю, чогось шукаючи. Сусід проходячи повз нього питає:
- Чого шукаєш?
- То от загубив ключ, і вже пів дня шукаю, а знайти не можу.
- А де є ти його загубив?
- У лісі.
- А чого ж тут шукаєш?
- Бо тут видніше.
Такою є біда певних песоаш тут, на цій планеті, вони не хочуть саберати правду, але роблять так, як їм вигідно. Прокурарають щастя там де його нема. Тому ожі хочу фаларати про наших песоаш, які прокурарають щастя там, де їм вигідно, там не треба фазерати сакріфісіо, бо робити жертву є невигідним. Для багатьох правда стала відносною, я живу тією правдою, яка є мені вигідною. Тодош нош є християнами, але мало хто з нас живе згідно християнських принципів. Багато де нош скажуть, ке елеш люблять Бога, мають віру, але переступають Божі заповіді, уважають правду, яку Бог об’явив для нашого спасіння не актуальною, - подемош жити як нам вигідно, бо ми стали модерними, зробились експертами і думаємо, що все знаємо і все розуміємо. Люди пенсарають, що вони зробились правдою цілої планети. Їм не треба ані Бога, ані Його науки, вони вірять у Бога у свій спосіб, як їм вигідно. Вони вірять у Бога, але фаларають Богові: «Залиши нас у спокої із твоєю науку і Церквою». Все повинно крутитися навколо них, бо вони є центром правди. Ті люди дивляться на правду через криві окуляри.
 
 
Коли ми важко захворіли нам прессізза сильні антибіотики, щоб нашу хворобу вилікувати. Найсильнішими антибіотиками є покаяння і зміна життя, але ми їх не хочемо приймати, бо вони за сильні для нас і спонукають нас розірвати будь-які зв’язки гріхом, а ми цього не хочемо. Бо це болить, як і операція. Наші песоаш пенсарають, що життя вічне здобувається ком фассілідаде. Самі собі придумали доктрину про спасіння, і думають, що вони спасуться без Бога. Кажуть, що мають віру, але роблять так, як пенсарають, головне щоб це не перечило їхнім переконанням. Вважають, що тудо сабень, але нунка не тримали Біблію і Катехизм у руках. Біблія - це Боже об’явлення, котре є необхідним пара носсо спасіння. Цікаво, що Біблії ми ніколи не читали, але все знаємо, бо ніби ми десь чули, та робимо те, що можливо і добре. Але коли Боже Слово фала про зміну нашого життя чи вимагає нашої жертви, ми його не сприймаємо, бо нам це не вигідно, ми прив’язані до гріха, і не хочемо залишити життя у грісі. Мій сусід подарував мені лірво Теофана Затворника «Про Покаяння», я там прочитав таке про страшний Суд: «Нині ми шукаємо поблажки й усяко вибачаємо собі й перед іншими, і перед Богом. На Божому судді будь-які виправдання будуть недоречними, й наша совість говоритиме нам: Навіщо ти так чинив?… У нас самих виразно видно всі наші діла: на чолі, на очах і вустах, на кожному почутті, що служимо знаряддям для них; і самі в собі все побачимо, й інші в нас все побачать, погляд Бога пронизуватиме нас. Нікуди сховатися – загальний суд нас виправдає або засудить». Ви можете себе запитати, як цього уникнути. А відповідь є така: покайся і більше не гріши – це таємниця, коли її осягнемо, тоді отримаємо виправдання на Страшному суді. Дай Боже, щоб ми не почули від Господа: «Ідіть від Мене геть, проклятті, у вогонь вічний , приготований дияволі й ангелам його! ( Мт, 25,41) … і підуть ті на вічну кару, а праведники на життя вічне (Мт 25, 46).» І тоді, мої керідоші, ваші діла вас або виправдають, або засудять, там не буде ніяких «не получається», ані підбріхувань чи обману. Бог дав нам усе необхідне для нашого спасіння: Десять Заповідей Божих, Святе Письмо, Церкву, Святі Тайни … Але ми це не сприймаємо, бо ми віримо у наш спосіб, так як нам вигідно – маємо право, але яка мова тут може йти про вічну нагороду у небі. Багато говорять, що Бог є Милосердним. Так, Бог є милосердним, але якщо людина добровільно вирішила відкинути Його науку, Церкву, яку він заснував і Святі Тайни, ставиться до всього байдуже – то про яке спасіння може йти мова. Бог є милосердний, але з нашої сторони треба каятися і змінювати життя, розірвати стосунки з гріхом.
 
 
Буває так, що між християнами хтось помирає, всі плачуть за ним; замовляють різні Служби і панахиди - це дуже добре, і це треба робити, зате ще за його життя ніхто не пенссарав про його спасіння, не заохочував його ані до Церкви, ані до молитви. Ніхто не постарався щоб він відбув добру сповідь і прийняв Святу Тайну Єлеопомазання. Всі ми є християнами, але робимо як нам вигідно і завжди стараємося перечити офіційному навчанню Церкви. Якщо песоа добровільно вирішила йти проти Бога і Його Церкви, не каялася до смерті, то тим самим вирішує свою долю у вічності.
 
 
Служба Божа, яку замовляють рідні померлого, приносить користь тому, хто її цінив протягом життя і кожної неділі брав у ній участь. Свічки, які запалюють за душу померлого, не робитимуть чуда після смерті, бо час покаяння і спасіння є до смерті, а після смерті йде нагорода. І хто із нас про це подбав ще за життя нашого родича? Або ще ображаємося, коли нам священик говорить правду. Якщо ми боїмося казати правду якійсь людині, то це наша вина. Бо хто мовчить на зло, на гріх, той стає співучасником цього гріха і сам грішить. Грішимо також тоді, коли виправдовуємося у наших гріхах, і тоді, коли ставимося байдуже до Божих речей. Також, коли байдуже ставимося до нашого християнського життя: нічого не робимо для зростання у нашій вірі. Мені один батюшка з України розказував, що люди говорять, коли вони готуються до сповіді, то не їдять і так далі… але не знають із чого сповідатися, тобто не знають своїх гріхів, ніхто не знає молитви «Боже милостивий», яку необхідно знати, бо як людина може збудити у собі правдиве каяття за гріхи, коли не знає яким повинно бути це каяття, а у цій дуже коротенькій молитві є вдало пояснено, як правдиво ми повинні збудити це каяття. Зараз постараюся зесплікарати це. Ми можемо каятися за наші гріхи, чи іншими словами жалувати за них. Але можемо жалувати з різних причин, хтось може жаліти через те, що образив іншу людину, оутро тому, що через свій гріх отримав шкоду чи то на здоров’ї, чи на своєму майні або славі, ще інший не може змиритися із тим, комо він міг зробити цей гріх. Але це все недосконалий жаль, і для сповіді він не достатній, бо якщо ми каємось із цих причин, то наша сповідь не важна і наші гріхи нам не відпускаються. Проте правдивий чи досконалий жаль, це тоді коли ми каємось за те, що своїми гріхами образили чи зневажили Бога, за те, що виступили проти Бога, і стали його ворогами, робили те все, що Господь заборонив нам робити. Також тоді, коли каємось, що за наші гріхи ми втратили небо і заслужили собі на пекло. Соменте ести каяття є суфіссієнте для того, щоб отримати прощення гріхів у сповіді.
 
 
І то так проходять роки, а ми не сабираємо «Боже милостивий», ну то яка тоді може бути наша підготовка до сповіді. Не маємо відповідного покаяння, як тамбень і постанови поправи. Бо не достатньо тільки каяття, ще повинна бути постанова виправити своє життя, змінити його у такий спосіб, щоб старатися не впадати у ті ж самі гріхи. Наша постанова виправитися є вердадейра тільки тоді, коли будемо старатися робити всі зусилля для того щоб не впадати у ті ж самі гріхи після сповіді, а це стосується найперше всіх тяжких гріхів. А хто сповідається і хоче жити далі грішним життям, не хоче позбутися своїх гріхів, то його сповідь не тільки не важна, але робить ще один гріх – святотацтво, бо обманює не священика, а самого Бога. А висновок з того такий: що той хто не готується до сповіді, не злембрарає всіх своїх гріхів, то за що він тоді кається і з чого він постановляє виправитися. Подібне буває між студентами, коли здають іспити, кажуть що готувалися, але нічого не знають, то як тоді готувалися? З цього випливає, що ми ставимося до нашої душі, як до смітника, заповнюємо його різним гріховним сміттям… І не хочемо те сміття звідти викинути, бо нас влаштовує таке життя у грісі, або ще й робимо вигляд, що того сміття немає. Ой… Живемо ніби Бога нема.
 
 
Я кожного дня читаю Біблію, яку купив у Львові, бо вважаю, що кожний християнин який вміє читати повинен її читати для себе і жити цим Божим словом. Я прочитав у книзі Одкровення Святого Йоана таке: «Знаю твої діла, що не зимний ти, ні гарячий. Якби ти зимний був або гарячий! Тому, що літеплий ти, але ні гарячий, ні зимний, то вивергну тебе з уст моїх» ( Од. 3, 15-15). Богові не потрібно літеплого християнина, і як результат Бог вивертає його з уст своїх. Таке буває між нашими людми – ми живимо куди вітер віє. Головне, щоб нам було добре, і щоб це не перечило нашим переконанням.
 
 
Тепер ми знаходимося у часі посту, коли зоборонині всякі концерти, казаментуш… Але цікаво, що наших людей якраз у великому пості тягне на різні концерти… Це добре давати концерт або піти на нього. Але у великому пості??? Мої керідоші варто упокоритися. Покора це чеснота великих людей, її необхідно мати, щоб побороти своє «я», яке дуже часто за голосно кричить, але не переживайте - ми ще є дуже далекі до того. Фізика нас вчить, що чим вище піднімати якесь корпо на землею, то тим збільшується його енергія, а чим більша енергія, тим сильніший удар при падінні. Чим вище наше «я» підноситься на іншими, тим більшою буде енергія нашої гордості, а гордість мої кирідуші, то така койза, яка довго в повітрі не втримається, і тому, з чим вищої висоти нашої гордості ми впадемо, тим сильніше змашукараємо себе, розіб’ємо наріс, чи росто, поб’ємо наші жуельош. Наша гордість нас просто розчавить. Попенсараймо над цим.
 
 
Великий піст є для того, щоб людина задумалася над своїм гріховним станом і над життям вічним … Піст є встановлений для того, щоб людина тренувала себе, і таким чином могла венсирати зло та розірвати зв’язки з гріхом. Подумати над тим чим є Божий суд… Але наші люди так стараються про матеріальні речі, що забувають про Божі справи. Кожна людина повинна у часі посту попрацювати над собою, щоб змінити своє життя, завжди маючи перед очима картину про Страшний Божий Суд. Якщо у мене є певні гріхи, такі як: блуд, перелюб, нечистота, брехня, злодійство, заздрість, гнів, хула, ворожнеча, сварки, пияцтво, пустослів’я, гординя, безділля, ворожіння, виклиння духів, опущення Служб Божих… Якщо я не маю церковного шлюбу, то цю спрау треба полагодити. Якщо я не ходжу до Церкви, то треба розпочати. Якщо людина цілий рік не ходила до Церкви, у великому пості йде сповідатися і робить постанову поправи, а потім добровільно знову цілий рік не ходить до церкви, - така людина просто жартує з Богом. До речі, треба сповідатися з того, що пропускаємо Служби Божі у неділю, і ще треба казати скільки разів ми пропустили. Треба розірвати всі зв’язки з нашими гріхами, якщо хочемо бути виправдані на Божому Суді, якщо не залишимо їх, то оті гріхи нас засудять, і ми станемо на боці козлів.
 
 
Кожний християнин зобов’язаний церквою у великий піст сповідатися, але є такі люди, що навіть цього не роблять, а святкують Пасху по своєму – можна казати по поганськи. Бо вони переконанні, що так повинно бути, а деколи ще й грішать, тим самим ще більше закопують свою безсмертну душу. Головне добре накормити тіло, а для душі нічого. Цікаво, як ті люди стануть на Страшному Суді. Не забувайте, що церква встановила Пасху і вчить, як ми повинні правдиво її святкувати, а ми як християни повинні слухати церкву, а не святкувати по поганськи.
 
 
Старайтеся добре провести цей піст, а головне розірвіть стосунки з гріхами, як може людина святкувати Пасху, коли ще не перемогла гріх. Правдиве щастя є тоді, коли людина живе згідно правди. Живе в мирі з Богом, сама зі собою та іншими. Вона є щаслива, бо живе згідно Божої правди, знаючи що ця правда її визволить… Курідуші! Бажаю для тодош Вас ума Феліш Паскуа, Хай Жезуш Воскреслий просвітить Ваше життя.
 
 
У Христі Ваш аміго,
Мішка Сабатович
Категорія: Жартома про серйозне | Переглядів: 839 | Додав: UGCC_Porto | Рейтинг: 3.7/3
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
cssr.lviv.ua © 2017 | Зробити безкоштовний сайт з uCoz