 Біблійні основи
"У біблійному описі відмінність людини від інших створінь підкреслюється тим, що тільки її походження є наслідком спеціального діяння Бога і Його рішення поєднати людину з Творцем особливим зв’язком: "Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу” (Бут. 1, 26). Життя, що його Бог подарував людині – це дар, яким Творець наділяє творіння часточкою себе" (Іван Павло ІІ. Енцикліка Evangelium vitae).
"Саме Бог сказав: "Недобре чоловікові бути самому” (Бут. 2, 18). Бажаючи наділити людину особливою участю у власній справі створення, Він поблагословив чоловіка і жінку кажучи: "Будьте плідні і множтеся” (Бут. 1, 28). Народження дитини – глибоко людська і вельми релігійна подія, адже вона освячує подружжя, яке є "одним тілом” (Бут. 2, 24) і присутністю самого Бога" (Іван Павло ІІ. Енцикліка Evangelium vitae).
Повага, охорона і турбота людського життя за його природою, зумовлені його особливою вартістю ("Хартія працівників служби охорони здоров’я"). "Серед усього видимого творіння воно має єдину вартість у собі". Людська істота є справді "єдиним сотворінням на землі, яке Бог створив задля нього самого" (ІІ Ватиканський Собор. Конституція Gaudium et spes, 24.). Все є створене для людини. І тільки людина, створена на образ і подобу Божу (Бут. 1, 26-27), не є, ані не може бути спрямована до жодної іншої цілі поза самим Богом й існує лише для Нього. Тільки людина є особою – вона має "гідність суб’єкта і вартість мети" (Іван Павло ІІ. Промова до учасниць симпозіуму акушерок (26 січня 1980).
"Недоторканість особи, яка є віддзеркаленням недоторканості самого Бога, глибоко виявляється насамперед у недоторканності людського життя" (Іван Павло ІІ. Апостольське повчання Christifideles laici). "Запитання: "Що ти вчинив?” (Бут. 4, 10), яке Бог поставив Каїнові, коли той убив свого брата Авеля, висловлює досвід кожної людини: голос, що промовляє в глибині її сумління, завжди нагадує про недоторканність життя – свого і чужого – реальності, яка їй не належить, бо є власністю і даром Бога, Творця й Отця" (Іван Павло ІІ. Енцикліка Evangelium vitae). Та коли той, хто вибрав мене від утроби матері моєї і покликав своєю благодаттю… (Гал. 1, 15).
Тіло людини бере участь у гідності "Божого образу”; воно є людським тілом тому, що його оживляє духовна душа, і ціла людська особа призначена щоб стати в Тілі Христа святинею Духа (Катехизм Католицької Церкви). "Людина не може вільно вирішувати питання "жити чи вмерти"; єдиним і абсолютним Владикою, що владен це вирішити є Творець – Той, у котрому "живемо, рухаємося й існуємо” (Дії. 17, 28)" (Іван Павло ІІ. Енцикліка Evangelium vitae).
Питання, яке часто ставиться: чи можна робити аборт коли виявлено на стадії пренатального розвитку патологію в дитини, і це може свідчити про те, що дитина може народитися з якоюсь фізичною чи розумовою вадою? Відповідь однозначна: чи є різниця між вбивством дитини в утробі матері і вбивством дитини після народження? Чи у випадку коли дитина у віці 10 років захворіє і наслідком захворювання буде подальша повна чи часткова втрата зору, слуху, мовлення, порушення функцій опорно-рухового апарату чи будь-яка інша неповносправність, чи в такому випадку нам слід вбити таку особу? Чи є межі таким рішенням? Відповідь на дане запитання міститься у відповідях інших двох важливих питань: 1) наскільки повноцінною повинна бути людина, щоб мати право на життя? 2) хто може приймати такі рішення? "Хто дав уста людині? Хто створив німого або глухого, чи видющого або сліпого? Хіба не я, Господь?" (Вих. 4, 11).
Сам Бог "стає месником за кожне невинно загублене життя": "…від кожної людини вимагатиму (відповідальності за) життя людини" (Бут. 9, 5; 13, 9; Мт. 19, 18). Його наказ категоричний: "Не вбиватимеш" (Вих.. 20, 13); "Не вбивай ані безвинного, ані правого, бо я не оправдаю винуватого" (Вих. 23, 7). З цієї причини "нікому не вільно посягати на життя людини, оскільки це суперечить любові Бога до людини, порушує її невід’ємне та основне право".
Святе Письмо детально визначає заборону що міститься у п’ятій заповіді "Не вбивай” (Вих. 23, 7). Умисне вбивство невинної людини глибоко суперечить гідності людської особи, "золотому правилу” і святості Творця. Право, що забороняє вбивство є загально обов’язковим – зобов’язує всіх і кожного, завжди і всюди (Катехизм Католицької Церкви).
Усвідомлення недоторканості життя і Божого права, яке його охороняє, є першим серед інших людських прав. Якщо виникає конфлікт, сумління стверджує своє первісне право і примат Божого права: "Слухатися слід більше Бога, аніж людей" (Дії. 5, 29). Спадок Господній – діти; плід лона – нагорода (Псал. 127, 3).
Вчення Церкви
Людське життя є духовною і тілесною єдністю, відтак його не можна звести лише до якогось одного елементу. "Завдяки органічному поєднанню з розумною душею, людське тіло не можна вважати лише комплексом тканин, органів і функцій, його не можна прирівнювати до тіла тварин, оскільки тіло людини є суттєвою частиною особи, що реалізується через це тіло" (Інструкція Donum vitae). "Кожна людина у своїй цілковитій неповторності складається не лише з Духа, але також із тіла, і тому в тілі і через тіло реально осягається сама особа в її конкретній дійсності" (Іван Павло ІІ. Промова до учасників з’їзду Світового лікарського товариства). Людська особа створена на Божий образ, є одночасно тілесною і духовною істотою. Біблійний опис виражає цю дійсність символічною мовою ствердженням: "Тоді Господь Бог утворив чоловіка із земного пороху та вдихнув йому в ніздрі віддих життя, і чоловік став живою істотою” (Бут. 2, 7). Вся людина є, отже, бажана для Бога.
Панування Бога над життям є основою і гарантією права на життя, яке, проте, не полягає у владі над життям (Папська Рада «Cor Unum». Деякі етичні проблеми, що стосуються важкохворих та вмираючих). Це, насамперед, право на життя, що гідне людини, крім цього, право на забезпечення і збереження того основного, первинного і непорушного добра, що є джерелом та умовою кожного іншого "добра-права" особи (Декларація Iura et bona).
"Це право належить людській істоті на всіх етапах її розвитку, від моменту зачаття аж до природної смерті, в усіх умовах і незалежно від того, здорова вона чи хвора, працездатна чи інвалід, багата чи бідна" (Іван Павло ІІ. Апостольське повчання Cristifideles laici). "Ніхто і ніщо не може в жодний спосіб дозволити завдати смерть невинній людській істоті, незалежно, йдеться про плід чи ембріон, дитину чи дорослого (…), ніхто не може на це згодитися, безпосередньо чи опосередковано. Такої дії не може, також, законно наказувати чи дозволяти жодна влада. У цьому випадку йдеться про порушення Божого права, зневагу гідності людської особи, злочин проти життя і людства" (Конгрегація у справах віровчення. Декларація Iura et bona (5 травня 1980).
Якщо причина для дискримінації життя людини вбачається у різних його періодах, то вона, на рівні з іншими, позбавлена рації. Право на життя має, навіть, найубогіший старець, не втрачає це право і той, хто страждає на невиліковну хворобу, те ж саме стосується і щойно народженої дитини, і зрілої людини ).
Різняк Ольга
|
