Категорії розділу
Новини [194]
Роздуми на самоті [38]
Оголошення [24]
Вітання [15]
Життя і ... [19]
Жартома про серйозне [2]
Корисні закони [2]
Навколо початку життя [14]
Батьки і діти [7]
Релігійні свята [33]
Редемптористи [10]
Музика для Душі
Форма входу
Календар
«  Лютий 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
272829
Наше опитування
Чи потрібний цей сайт?
Всього відповідей: 302
Теги
Відео на youtube
Друзі сайту
ДивенСвіт Українські традиції Спілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » 2012 » Лютий » 16 » Що таке «рускій мір» насправді, і як він розколює Україну. Приклади останніх подій
16:31
Що таке «рускій мір» насправді, і як він розколює Україну. Приклади останніх подій
Днями керівник путінського виборчого штабу Станіслав Говорухін в одній із кремлівських агіток підкреслив, що відмова України від Євразійського союзу стане початком кінця для Януковича.
 
 
Чи не є ці слова спробою Москви (устами Говорухіна) завуальовано шантажувати українську владу? Мовляв, «якщо не вступите в Євразійський союз, ми вам влаштуємо веселе життя». У цьому випадку ми маємо підкреслити, що шантаж (і прихований, і прямий) - це різновид маніпуляцій свідомістю, суть якого полягає в тому, щоб змусити жертву взяти на себе додаткові зобов'язання під загрозою настання несприятливих наслідків.
 
 
Крім попередження про такі наслідки, кремлівський режисер також зауважує: "У мене немає остаточної відповіді на запитання, що вибере Янукович, зате я точно знаю, що, всупереч усім ілюзіям нинішньої української влади, відмова від пропозиції Росії стане для Януковича і його Партії регіонів початком кінця. І дуже велика ймовірність того, що в результаті їх провалу політичний маятник в Україні знову хитнеться у бік більш радикальних антиросійських сил».
 
 
Ця цитата вкотре свідчить про те, що Кремль все ще не збирається відмовлятися від свого імперського ставлення до колишніх республік СРСР. З позиції «руского міра» в Україні можуть існувати тільки дві групи політичних сил: проросійські й антиросійські. А всі інші критерії класифікації для Кремля неважливі. Москва продовжує вважати, що головна проблема політичного життя України - це протиріччя між тими, хто бачить Україну в Європі, і тими, хто хоче жити у «рускому мірі».
 
 
Що ж таке «рускій мір»? Глобальний культурно-цивілізаційний феномен, що об'єднує людей, які незалежно від національності відчувають себе росіянами? Це спільнота православних християн, що живуть у єдності віри і звичаїв? Чи, може, це комплексна політтехнологія Кремля, яка покликана встановлювати владу над пострадянським простором не тільки адміністративно-політичним впливом, а й соціально-психологічними і духовно-культурними спекуляціями?
 
 
Вважається, що концепція «руского міра» будується на Православ'ї, російській культурі і російській мові, спільній історичній пам'яті і єдиних поглядах на суспільно-політичний розвиток. А як щодо такого формулювання: концепцію «руского міра» збудовано на маніпуляціях свідомістю православних людей, перебільшенням проблем російської мови на пострадянському просторі і політичним прагненням відновити в тій чи тій формі «союз нерушимий»? Тут ще варто додати, що ідеологією нового «єдиного радянського народу», судячи з усього, має стати особливий сорт демократії під назвою «путінська керована».
 
 
У самій Росії цю ідеологічну надбудову пропагують не тільки політичними і культурологічними аргументами, але й за допомогою релігійної апологетики. Наприклад, нещодавно один з головних ідеологів «руского міра» Патріарх Кирило заявив таке: «Православні люди не вміють виходити на демонстрації, вони стоять до поясу пресвятої Богородиці ...»
 
 
Мова знову йде про маніпуляції свідомістю. Де написано в Біблії, що чесний і мирний захист власних прав – це не богоугодна справа? А може, це чергова спроба витлумачити слова Христа «Кесарю - кесареве, Богу - богове»? Погодьтеся, цитата Патріарха виглядала б природніше, якщо словосполучення «православні люди» замінити на «радянські люди», а «стоять до поясу пресвятої Богородиці» замінити на «стоять на уклін до Леніна». Крім того, у тезі Кирила простежується така маніпулятивна технологія, як «відсилання до вищих інтересів», мовляв, якщо опонент і далі буде незговірливий, то це може зачепити інтереси тих, кого вкрай небажано засмучувати.
 
 
До речі, про Кесаря. Заява Патріарха якось не в'яжеться з концепцією «руского міра». Виходить, що 4 лютого на московський мітинг на Поклонній горі підтримати Путіна прийшли теж не православні люди?
 
 
Розколюй і володарюй
 
 
«Рускій мір» - це абстрактна категорія, яка не завжди зрозуміла звичайним пострадянським людям. Тому кремлівські ідеологи дуже часто намагаються її конкретизувати. І роблять вони це досить банально: придумують простору «руского міра» конкретні політико-географічні та релігійно-культурні кордони. Щоб ці кордони здавалися максимально очевидними, путінські філософи постійно підігрівають тему поділу пострадянського простору на слов'янофільські і західницькі території. Стосовно України це виражається у систематичних спробах пропагандистів «руского міра» підкреслити культурно-психологічні суперечності західних і східних областей країни. Один з найліпших прикладів – тема релігійного розколу України.
 
 
Нещодавно в інтерв'ю, відповідаючи на запитання про нібито захоплені УГКЦ православні храми, Патріарх Кирило підкреслив: «Коли 1990 року була створена чотиристороння комісія за участі Ватикану, Московського патріархату, Української православної церкви і УГКЦ для врегулювання ситуації в Західній Україні, то греко-католики фактично зірвали її роботу. Ми пропонували зовсім недавно відродити цю комісію, але католицька сторона поставилася до нашої пропозиції вельми прохолодно».
 
 
Напевно, в цьому випадку колишньому радянському архієпископу Володимиру Гундяєву (Патріарх Кирило) потрібно нагадати про деякі сторінки історії.
 
 
У 1945 році в Раді у справах Російської православної церкви був розроблений комплекс заходів по відриву парафій греко-католицької церкви в СРСР від Ватикану і подальшого приєднання їх до Російської православної церкви. Це рішення схвалив Сталін. Ідея ліквідації УГКЦ була продиктована тим, що радянська влада розглядала її як центр націоналістичного руху у Західній Україні.
 
 
Нескладно здогадатися, що за «відривом» греко-католицьких парафій на користь РПЦ слідом йшов і «відрив» греко-католицьких храмів. І яку тепер ситуацію Кирило хоче врегулювати на Західній Україні?
 
 
Говорячи про політику Московського патріархату стосовно України, треба згадати про недавню заяву голови УПЦ КП. У своєму листі Януковичу Філарет просить не допустити прийняття законопроекту № 9690 «Про внесення змін до деяких законів України (щодо передачі об'єктів культурної спадщини релігійним організаціям)», який був внесений 11 січня поточного року. Філарет вважає, що за гарною назвою законопроекту ховається намір дозволити приватизацію Московським патріархатом українських національних святинь - Києво-Печерської лаври, Почаївської лаври, Богоявленського монастиря у Кременці.
 
 
Напевно, тут не варто говорити про те, що реалізація цього законопроекту, без сумніву, загострить національний розкол по лінії міжконфесійних відносин.
 
 
Горе об’єднує
 
 
Але загроза чергового загострення релігійного розколу України навряд чи злякає команду Януковича. Навпаки. Розгортання культурно-психологічних конфліктів всередині країни – це те, за рахунок чого українська влада намагатиметься найближчим часом рятувати свій політичний рейтинг. Попри періодичні закиди Кремля на адресу політики Януковича, регіонали, судячи з усього, не відмовлятимуться від використання окремих ідей «руского міра» на шляху до парламентських виборів.
 
 
Це припущення частково можна підтвердити вже сьогодні. Йдеться про питання, у якому часовому поясі потрібно жити Україні. Команда Януковича серйозно стурбована цією проблемою, оскільки досі не може вирішити, кому краще догодити Європі чи Росії, Західній чи Східній Україні. А в результаті ми з дрібниці отримали ще одну глобальну тему, яка розколює українське суспільство. У цьому питанні глава МНС Віктор Балога демонстративно захищає «часові» інтереси Закарпаття, а глава Мінінфраструктури Борис Колесніков, відповідно, підтримує Донбас, займаючи проросійську позицію.
 
 
Однак тепер владі буде набагато складніше, ніж раніше, нацькувати «східняків» на «бандерівців». Сьогодні Східна Україні на подібні політтехнологічні прийоми навряд чи клюне. Коли нічого їсти, до ідеологічних питань особливої справи немає. Тим більше, коли мова йде про український Південний Схід, де панує індустріально-економічна мораль. І далеко не факт, що мешканці Східної і Західної України вкотре піддадуться на провокації політиків, які прагнуть зіштовхнути дві частини України чолами. У «покращенні життя вже сьогодні» львів'янин і донеччанин набагато краще стали розуміти один одного. Горе об’єднує.
 
 
Джерело: ZAXID.NET
Автор: Євген Середа, Донець
Категорія: Новини | Переглядів: 333 | Додав: ієрм_Андрій_ЧНІ | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
cssr.lviv.ua © 2017 | Зробити безкоштовний сайт з uCoz