Категорії розділу
Новини [194]
Роздуми на самоті [38]
Оголошення [24]
Вітання [15]
Життя і ... [19]
Жартома про серйозне [2]
Корисні закони [2]
Навколо початку життя [14]
Батьки і діти [7]
Релігійні свята [33]
Редемптористи [10]
Музика для Душі
Форма входу
Календар
«  Березень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Наше опитування
Чи Ви підете на вибори 28 жовтня?
Всього відповідей: 42
Теги
Відео на youtube
Друзі сайту
ДивенСвіт Українські традиції Спілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » 2009 » Березень » 9 » Неприємне запрошення для добровольців
13:47
Неприємне запрошення для добровольців
Коли ми чуємо слово «запрошення» то воно переважно асоціюється нам з чимось радісним, позитивним: весілля, христини, день народження, різного роду святкування чи просто хтось хоче бачити мене у своєму домі, іншими словами - побути в моїй компанії. Неділя по Воздвиженні Чесного і Животворящого Хреста, коли християни кількісно збираються на спільну Св. Літургію, є днем запрошення для кожного з нас зокрема.
 
На відміну від наших запрошень, які ми робимо одні одним, сьогоднішнє Ісусове запрошення звучить трохи дивно і не для всіх зрозуміло. Уявімо собі таку примітивну, банальну картину. Дзвонить до Вас друг чи подруга і каже:
- Чи не хотів(ла) би ти підтримати мені компанію і прогулятися зі мною пішки 45 км просто так? Але знай, якщо ти не погодишся, то наша дружба ніколи не існувала і тебе більше знати не хочу!
 
Відповідно ваш великий палець зосереджено зупиняється на червоній кнопці мобільного телефону і звичайно, ця телефонна розмова входить в історію, як монолог!
 
Хто із нас відкликнувся б на таке запрошення, котре пропонує неприємні пережиття? Або хто сприйме серйозно запрошення коли воно зроблене під умовою а в додатку погроза?
 
Ця картина, за своїм змістом, не зовсім відповідає сьогоднішньому Євангелію, однак воно побудоване в подібний спосіб: пропозиція, умова (зректися себе і взяти хрест) і пересторога (Хто буде стидатися Мене і моєї науки…). Таке запрошення не захоплює, а навпаки наша підсвідомість блокується, бо воно тяжке для зрозуміння. Ми губимося, не знаємо як реагувати.
 
Тоді напрошується висновок: що Ісус хотів цим всім сказати? Невже Він не міг зробити це в якийсь інший спосіб? Принаймні не згадувати про хрест і не вимагати самовідречення, яке дається нам так тяжко!
 
Медаль завжди має дві сторони. Якщо я на перший погляд відчитую тільки негативне і на ньому зосереджую свою увагу, то зауважити іншу сторону, дуже часто позитивну, мало шансів. Погляньмо на слова Ісуса з іншого боку. Він говорить все як є, нічого не загортає в кольорові папірці, нічого такого не обіцяє, як це роблять політики під час виборчої кампанії – обіцяють всім і все. З цього видно кому і на чому залежить! Ісус говорить щиро, не боїться бути не сприйнятим, бо Йому важливі є ми, наша доля, наші інтереси а не Його власні. Тоді все, що Він говорить виходить є теж важливим, і значить потрібно щоби ми це почули: «Відречися самого себе!», «Візьми свій хрест!», «Іди вслід за мною!». Добре! Я приймаю таку щиру пропозицію! «Але як це зробити?» і ось тут багато хто із нас відсилають запрошення назад, звідки прийшло – «помилилися адресою, це не для мене»
 
Ідемо далі! Появляється якась проблема, я всіма силами стараюся її розв’язати і як бачу, що я безсилий сам справитися з моїм негараздом, шукаю когось хто зміг би помогти мені. Поламалась моя машина, відкриваю капот, і бачу що я тут, як у темному лісі, беру в руки телефон і шукаю номер механіка. Та на превеликий жаль, коли ламається щось в житті, то все набагато складніше, ніж у випадку машини. Бувають ситуації, що навіть дзвінок до самого Папи Римського мені нічим не допоможе…. .
 
Однак нам християнам повезло, як нікому в світі, що наш Провідник - Учитель такий розумний і передбачає все на кілька кроків вперед. Правда прямих відповідей не дає, тільки натякає де і в чому трудність, щоб навчити нас самостійно триматися на ногах і впевнено іти. Він каже: «Бо хто хоче душу (життя) свою зберегти, той погубить її, а хто згубить душу свою ради Мене та Євангелії, той її збереже». І це означає що вся проблема в нашій логіці, в нашому мисленні! Ми переконані навпаки: «Те що я зберігаю, воно буде збережене, а що я нищу, те буде знищене!» - логічніше не буває. Однак не все те стається, що в голові збредеться… . Ті що зберігають своє життя і одночасно його гублять, це ті люди, які сенсу свого життя не розуміють, відповідно придумують своє особисте «авторське» пояснення, роблять список цілей, в це все свято вірять і в перед «Я живу!!!». Якщо хтось мішає такому Івану – Пану в досягненні цих цілей, то розстріл на місті, без прокурора! Переважно так є, що дорогу переходять один одному двоє однакових і виживає тільки один. Хоча той другий теж своє життя зберігав…. зберігав … та погубив. Конкуруємо ми, кожний за себе бореться і в підсумку всі програємо. Не розумно ми життя сприймаємо… .
 
«… а хто згубить душу (життя) свою ради Мене та Євангелії, той її збереже» Ісус не просить чимось пожертвувати заради Нього як особи, бо Йому так захотілося. В сьогоднішньому своєму запрошенні Він двічі говорить про себе як Учителя і своє вчення: «ради Мене та Євангелії» і «стидатися Мене і моєї науки», виразно дає зрозуміти що Він має на увазі…. . Погубіть своє життя – тобто перекресліть все те, що ви самі собі створили, свої переконання відносно життя бо вони помилкові…. ! Ви все переплутали, поміняли місцями…. ! Пожертвуйте цим всім і прийміть те, що Я ваш Учитель вам пропоную… Мій погляд на життя людини, єрархію цінностей яку Я прроповідую, мій - євангельський спосіб мислення...!
 
Ісус звертається до добровольців «Хто хоче…». Дієслово «хочу» ми використовуємо сотню разів за день, виражаючи цим, своє бажання або не бажання. Тільки дуже рідко задумуємося над тим що виражаємо. Говоримо так: Я хочу бути добрим, хочу подивитись серіал або футбол, хочу їсти і т. д. і не здаємо собі справи, що це відчуття «хочу» не однакове у всіх вищенаведених випадках. У випадку «Я хочу бути добрим» це «хочу» дуже спокійне і тихе, а «я хочу знати що десь там чи там сталося?» вже зовсім інакше. Це «хочу» гаряче, із середини аж пре! Бажання яке не пре, це те що народжується в нас із сухого знання, з інформації яка є в пам’яті. Я знаю що треба бути добрим, мене так змалку вчили і тому кажу, що хочу, але чи це бажання можна назвати бажанням… ? Можливо і можна, однак коли приходиться реалізувати його, то «хочу» зі швидкістю блскавки чомусь переходить в «не хочу»…. Коли я серйозно підійду до запрошення Христа, поношу трохи це все в собі, подумаю і можливо аж тоді появиться справжнє «хочу» і вже не з голови, а з серця… .
Категорія: Роздуми на самоті | Переглядів: 937 | Додав: ієрм_Андрій_ЧНІ | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
cssr.lviv.ua © 2024 | Зробити безкоштовний сайт з uCoz