Категорії розділу
Новини [194]
Роздуми на самоті [38]
Оголошення [24]
Вітання [15]
Життя і ... [19]
Жартома про серйозне [2]
Корисні закони [2]
Навколо початку життя [14]
Батьки і діти [7]
Релігійні свята [33]
Редемптористи [10]
Музика для Душі
Форма входу
Календар
«  Вересень 2009  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
 123456
78910111213
14151617181920
21222324252627
282930
Наше опитування
Як часто ви відвідуєте недільну Літургію?
Всього відповідей: 266
Теги
Відео на youtube
Друзі сайту
ДивенСвіт Українські традиції Спілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів 0
Головна » 2009 » Вересень » 21 » Інтерв'ю
01:08
Інтерв'ю
Отець Борис Ґудзяк: «Людина слабка. Вона потребує самообмеження – дисципліни і аскези»
 
 
 Розчарування і криза… Ці слова зараз найбільш поширені серед українців. 


Вони скрізь – на екранах телевізорів, на ринках і в супермаркетах, у поштових скриньках з квитанціями на оплату комунальних послуг, на робочих місцях, де врізають зарплату і пропонують відпустку за власний рахунок. А що думає про це ректор Українського католицького університету отець-доктор Борис Ґудзяк, який уже сімнадцять років живе в Україні і творить новий тип навчального закладу? Що його найбільше розчарувало в Україні? Що він думає про Помаранчеву революцію і її лідерів? Зрештою, що пропонує суспільству у цей складний час Український католицький університет, який він очолює? Про це та інші актуальні питання сьогодення - в розмові з отцем-ректором. 

- У 1992 році ви переїхали в Україну і залишилися тут на постійно. Які були плани і чи вдалося їх реалізувати? 

- Плани накреслили ще митрополит Андрей Шептицький і патріарх Йосип Сліпий: вони хотіли, щоб в Україні діяв християнський університет, який би відповідав потребам і викликам часу. Сьогодні Український католицький університет ставить собі за мету відповісти не лише на питання і проблеми Львова і України, а й на глобальніші, світові: що означає бути християнином сьогодні і як людині бути водночас сучасною і духовною. Забезпечено високий рівень освіти і наукової праці. Найважливіше – це певна якість відкритих стосунків з нерозмитим християнським світоглядом. У країні, яка зазнала багато трагічних експериментів, університетська спільнота УКУ пропонує свідчення надії. 

У Біблії пасхальний вихід з дому неволі до обіцяної землі триває сорок років – два покоління. Ми завершуємо виховувати лише перше покоління. Воно багатообіцяюче, і покладаємо великі надії на друге. Наші випускники продовжують навчання в багатьох країнах світу – США, Канаді, Франції, Великобританії, Польщі, Австрії та інших. Як правило, вони повертаються в Україну і тут працюють. Це найбільше радує. 

- А що вас найбільше розчарувало за час перебування в Україні? 

- Те, що у нашій країні до простих речей потрібно докладати неймовірних зусиль. Маю на увазі тугість бюрократії. Щоб вирішити якісь питання, потрібно вершити подвиги. І це багатьох знеохочує. Хотілося б, щоб певні процеси рухалися швидше. До жертовності, відкритості та творчого підходу до труднощів надихає наснага мучеників. Ісповідники віри засвідчили, що духовно жити можливо за будь-яких обставин, навіть найгірших. Цю наснагу підтримує університетська спільнота… Як можуть бути нормальні стосунки між людьми в країні, яка не знала нормальних людських стосунків десятиліттями?! Треба мати добрий приклад. Християни, які зберігали "нормальну” людяність у жахливих умовах, надихають на подвиги, які в Україні необхідні. 

- Чи розчарувала вас Помаранчева революція? Які надії ви покладали на неї?.. 

- Помаранчева революція, чи революція духу, як ми називали явище волевиявлення людей, мене не розчарувала. Вірю, вона була натхненна Святим Духом, оскільки це був вияв любові і солідарності людей одне до одного. Політичні конфігурації, які винесла ця стихія, що мали відповідальність перед цим духовним явищем, очевидно, розчаровують. Є особиста відповідальність усіх політиків, але тут є певна закономірність – з такої «совкової моральності» ми не могли вирватися одним поривом. Подивімося на Львів. Тут збудовано багато храмів, щонеділі львів’яни беруть участь у божественних літургіях, але чи можна сказати, що це місто, на відміну від інших, є менш корумпованим – у політиці, бізнесі, медицині, освіті? Ні. Недостатньо вийти на Майдан чи запалити свічку у церкві. Важливо змінювати серця та світогляд, і робити це треба не лише у святкові дні, а й у будні. 

- Чи є, на вашу думку, в Україні реальна свобода, і свобода слова в тому числі? 

- Думаю, так. Хоча вона ще не ідеальна, бо звичайні люди не мають важелів у своїх руках. «Сильні світу цього» часто заглушують своїм словом слово малої, пересічної людини. І в тому сенсі є чимало недосконалостей. Але якщо порівняти з тим, що було на початку цієї декади (не кажу у радянський час), то це – здобуток Помаранчевої революції. Недостатньо мати вільне слово, воно має бути також якісне і відповідальне. Якщо у нас і є свобода слова, то немає якості, глибини і відповідальності за те, що пропагується цим словом. Воно не лише свобідне, а й часто розперезане, крикливе. Достатньо прочитати те, що люди пишуть у чаті. Це свідчить про їхній духовний стан. Нам є над чим працювати. 

- Чи дивитеся передачі «Свобода слова з Шустером» і тому подібні? Що можете про них сказати? 

- Такі ток-шоу мають певний позитив, бо дають можливість глядачам бачити публічних людей у різних ситуаціях і робити свої висновки. Розумні вже давно їх зробили, і нема потреби часто вмикати телевізор. Я дивлюся ці передачі не частіше, ніж раз на тиждень, два – з невмирущою надією на ріст і розвиток наших політиків. Мене цікавить не так що скажуть, а як скажуть. Наразі позитивного росту не бачу – навпаки, чимраз більше агресивної демагогії. 

- Здається, ви з дитинства знайомі з Катериною Ющенко? Кажуть, разом відпочивали у пластових таборах? 

- Ні. Ми ніколи не відпочивали у спільних таборах, бо я в дитинстві належав до організації «Пласт», а пані Ющенко – до СУМу (Спілки української молоді). Приблизно рік ми одночасно жили у Вашингтоні. Кілька разів пересікалися, але фактично познайомилися в Україні. Поважаю Катерину Ющенко за її професіоналізм, точність, дивуюсь її енергії та витримці. Вона є хорошим прикладом для багатьох публічних осіб. Між нами є особиста пошана. Вдячний, що пані Катерина бере активну участь у конференціях, які проводить наш університет, цікавиться соціальною діяльністю як університету, так і Церкви загалом. 

- Ви так і не прийняли українського громадянства. Якби його мали, то за кого б голосували на майбутніх президентських і парламентських виборах? 

- Ще не знаю, хто буде балотуватися. Авторитетами в державі мають бути освічені люди з непохитними моральними принципами, які вміють працювати системно. Одна людина Україну з кризи не виведе, бо ми приречені до процесів і є заручниками бюрократичної системи. Має вирости нове покоління – з новим мисленням, новим світоглядом. 

- Чому, на ваш погляд, у світі сталася фінансова й економічна криза? Як це можна потрактувати з точки зору духовності? 

- У глобальному масштабі є багато чинників, пов’язаних із кризою, але основний – це людська моральна слабкість і бажання мати щось за ніщо, таке собі прагнення мати магічну економіку. Не можна будувати економіку на системі постійного позичання і накопичення кредитів для споживання. Рано чи пізно вона трісне. Люди, зокрема на Заході, перестали заощаджувати, відкладати на майбутнє, будувати життя послідовно, спокійно, відмовляючи собі в чомусь, і вирішили обдурити закони природи. Економіка на кредитах виявилася фундаментом на піску. Нагромаджувати кредити – означає споживати більше, ніж продукується. Це – нездорово і неморально, бо призводить до шкідливих наслідків. Ідея, що ринкові принципи і закони будуть керувати людиною в успішному розвитку економіки, виявилися помилковими. Людина слабка. Вона потребує дисципліни і аскези, вільного самообмеження. Це – євангельські принципи. 

- Чи торкнулася криза церковного життя? Зараз Церква в Україні відчуває брак покликань… 

- Маємо кризу людини, світогляду. А Церква складається з людей, які живуть у конкретному часі і суспільстві. Слабкості, ілюзії та питання, які виникають у людей, не можуть бути лише поза Церквою. Світ став великим та складним, і молоді люди не відважуються на чіткі позиції у житті. Покликання до священичого чи монашого стану навіть у традиційному суспільстві вимагає неабиякої відваги і витримки. Двадцять п’ять років тому соціологи в Радянській Україні ставили хрест на Церкві, на християнському духовному житті. У 1989 році у греко-католицькому підпіллі було близько трьох сотень священиків, здебільшого літніх. Сьогодні їх є дві тисячі чотириста – приблизно стільки, скільки було у 1939 році. Чи воно знову впаде до триста, чи виросте до десяти тисяч – ніхто цього не знає… Живу великою надією. Не переконують мене ті, які черговий раз пишуть некролог Церкві Христовій. 

Довідка «ВЗ» 

Отець Борис Ґудзяк народився у США в українській родині 1960 року. Закінчив університет у Сіракузах, семінарію у Римі, захистив докторську дисертацію в Гарвардському університеті (США), здобув ступінь доктора славістики і візантиністики. У 1992 році приїхав в Україну й організував Інститут історії Церкви, працював над відновленням Львівської богословської академії та створенням УКУ, який нині очолює. Є автором фундаментального дослідження «Криза і реформи» (про причини укладення Берестейської унії 1596 року), яке побачило світ англійською (1998), українською (2000), польською (2008) мовами. Статті отця Бориса Ґудзяка публікуються у різних виданнях світу українською, англійською, італійською, французькою, німецькою, польською та російською мовами.

Олеся Пастернак, Львівська газета "Високий Замок"

Категорія: Новини | Переглядів: 867 | Додав: Anatoliy | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
cssr.lviv.ua © 2017 | Зробити безкоштовний сайт з uCoz